Зараз на всій земній кулі знайдено багато пом'ятників астроархеології. Найвідоміші з них - давньоєгипетська пераміда Хеопса, кромлех Стоунхенджа у Великобританії, Вавілонська вежа, уславлена й проклята Біблією, гігантські фігури комах та тварин на поверхні пустелі Наска, курган Висока могила на Херсонщині. Часто їх вважають пам'ятниками "космічних мандрівників", матеріальними знаками перебування на нашій планеті пришельців з космосу, що фігурують у вигляді численних божеств у міфах, повір'ях, легендах. В даний час багатьох ваблять ідеї про можливі палеоконтакти в минулому нашої історії, на користь палеовізитів приводять різні твердження. Скажімо, в одному з тібетських рукописів добуддійської епохи можна прочитати опис зустрічі людини з інопланетянами.

У зв'язку з підключенням комп'ютерів до творчої діяльності людини увагу дослідників привертає так зване "чорне" бачення світу (міфологія, магія та окультизм), притаманне міфології та фольклору африканських народів, американських індіанців, релігійно-містичним вченням Сходу, давньосхідній естетиці, окультизму Заходу та ін. Воно нерозривно пов'язане з багатозначністю образної думки, без чого неможлива творчість, і має суворий психофізіологічний фундамент - функціональну асиметрію мозку.

Асиметрія яскраво виявляється у людини: "праве" та "ліве", "переднє" та "заднє", "верхнє" та "нижнє" функціонально й психологічно різне. Її розум є єдністю емоціонально-образної системи, пов'язаної в основному з правою півкулею, та лічильно-вирішувальної, логічної та вербальної системи, що асоціюється переважно з лівою півкулею. Існує своєрідна дисиметрія у галузі несвідомого людини - "підсвідомість" з її опорою на минуле, потребою "нужди" та оберігальної функції і "надсвідомість", що грунтується відносно на майбутньому, потребі "росту" та вищих творчих і смисложиттєвих потенціях людини.

Аналіз еволюції культури, систем знаків та мозку предків людини, а також розвитку немовляти (до цього й зародок - ще у череві матері) свідчать про те, що функції лівої півкулі являють собою продукт соціалізації індивіда, а функції правої - народжені. Образи правої півкулі дають охоплення цілісної картини світу, логічні ж схеми лівої півкулі містять лише окремі деталі, що належать до самосвідомості людини. Стає зрозумілим, чому в процесі медитативного переживання індивід немов би зливався з світоустроєм і у нього виникала ілюзія безсмертя: досягнутий екстаз звільняв "спресований" у підсвідомості час, й індивід переживав світосприймання з моменту народження життя взагалі. Різні техніки медитації, наприклад, давали можливість відмикати ліву півкулю, в цьому випадку зникала особистість - умирати було нікому (не випадково існував термін "чаньцзі" - кит.) - "нірвана" або смерть у спогляданні. Істотно для творчості те, що в процесі медитації відбувається виключення мислення - під час зупинки мислення ("пауз") відбуваються всі відкриття.

В другій половині ХХ ст. наука вже нічого не відкидає, не окреслює для себе ніяких кордонів й використовує все можливе. Її цікавлять також і езотеричні знання про людську психіку. Вчені вважають, що це допоможе знайти хоча б якусь стежку, котра привела б до геніальних наукових відкритів. Тому розглядаються й легенди про Атлантиду, про потоп в Біблії, про Великий Блиск з повістей південно-американських індіанців, про дійсно фантастичні можливості окультної, астральної психології, що пов'язані з яснобаченням та телепатією. Досить навести висказування філософа окультизму Рама Чарака: "...одночасно з п'ятьма фізичними почуттями людина володіє п'ятьма астральними почуттями, що функціонують в астральній сфері і дозволяють їй бачити, чути, обоняти, сприймати дотиком та на смак, не користуючись при цьому фізичними органами. Більше того, людина має спеціальний шостий фізичний орган почуттів (для якого у європейців відсутня спеціальна назва), завдяки йому можна одержати знання про думки інших людей, навіть коли вони перебувають на великій відстані".

У свій час гуманіст епохи Відродження М. Фічино підкреслював, що люди-на "...є істинним зв'язком Всесвіту, коли переходить в одне, не покидає й іншого, але, перетворюючись на окреме, завжди зберігає ціле, так що вона заслужено може бути названа центром природи, зосередженням Всесвіту, всесвітнім родом, загальним обличчям та узами, і скрепою світу". Інакше кажучи, являє собою кінцеве буття, що несе у собі нескінченний спектр космічного буття, являє собою синтез вселенського діалогу. Вся людина - це мікрокосм або своєрідна монада, говорячи мовою великого німецького філософа та вченого Г. Лейбніца, складна "копія" Всесвіту, що породив її. Природу людини можна научно уявити в графічному зображенні множинності Мандельброта - грандіозного сплетіння візерунків, які нагадують дерева, туманності, очі та електричні розряди. Зазначене пов'язане з тим, що природа людини є багатомірною, нелінійною та багатоповерховою, має космобіопсихоціокультурний характер. Тому ми гово-римо про загальну людську природу, що є такою ж, як і природа рослин та зірок, з їх єдністю впорядкованості та хаотичності.