Дизайн

У великих розвинутих індустріальних державах класичний модерн як стиль оформлення всіх сфер життя після 1920 року знайшов своє місце. Важлива концентрація нових ідей була основана в Німеччині в 1919 Вальтером Грапіусос, який створив так званий “інститут для оформлення” (“Баухаус”). Це торкалося серійного випуску товарів легкої промисловості, уявлення про сучасний одяг, зображення в графіці, оформлення засобів масової інформації. Створились експериментальні засобів масової інформації. Створили експериментальні цехи, де оперативно розроблялись безпосередня дискусія з тенденціями освітніх мистецтв. В 1933 році цей процес призупинився – свобода мислення не відповідала тотальній вимозі оформлення і програмному самозбереженню націонал-соціалізму. Деякі представники “Баухасу” емігрували за океан (в Чикаго діяли Василь Кандінський, Пауль Кле, Вольтер Гроліус). Після 1945 року мистецтва оформлення відновлювалось. З 1955 року швейцарець Макс Біл створив першу дизайнерську студію (м. Ульм). Тільки тоді почало вживатися слово “дизайн” – спочатку для виробів технічної промисловості, потім – у сьогоднішньому широкому спектрі значення.

Німецький дизайн одягу традиційно орієнтувався на Париж або Рим, але поступово в міжнародних змаганнях розробляв свої власні позиції. Підприємства “Boss”, “Escada ” в області одягу здобули міжнародне визнання.

Розповсюдження тенденції дизайну не мислиме без засобів масової інформації і картин: дизайнери фотографії в співпраці з графічними дизайнерами мають завдання представляти товари чи продукцію, зближувати виробників та клієнтів. Професії дизайну несуть особливу істотну відповідальність – вони допомагають орієнтуватись в заплутаній можливості різноманітностей.

Про актуальність тенденції моди в Мюнхені, Дюссельдорфі, Берліні інформують щорічні виставки, ярмарки, звіти дизайнерів усіх федеральних земель Німеччини.

ФІЛЬМИ

У 1962 р. на одному з фестивалів (“Західнонімецькі дні короткометражного фільму”) до молодих режисерів була висунута вимога – створювати новий німецький фільм. Цю обіцянку вони змогли виконати тільки через багато років. Адже ще націонал-соціалістична цензура знищила німецьку культуру фільму, і в 50-ті роки був помітний дефіцит національного кіновиробництва. Молоді німецькі режисери сприймалися як покоління, що не має батька. Та поступово жанр розвивався, появились музичні фільми, сімейні дарами, комедії. Успіхом користувались розважальні фільми Гельмута Койтнера (“Капітан Капенинка” 1956) Курта Хоффмана (“Ми вундеркінди”, 1958), Гаральде Браунс (“Нічне чергування”, 1936). Але наступ американського кінофільму поставив національний кінематограф у важке становище, і тільки підтримка державою (фінансування) молодих режисерів сприяла розвиткові нового німецького фільму в кінці 60-х років. Такі режисери як Олександр Клюне, Едгар Райц, Петер Шамоні зуміли досягнути успіху в кіновиробництві. Не так добре ішли справи в таких режисерів, як Кристиан Цивер, Макс Віллатзкий, котрі намагались продовжити перевагу націонал-соціалізмом традицію пролетарського кіно.

На зміну інтенсивному розвитку нового німецького фільму прийшла криза поколінь конфлікти – ми кіномитцями. Економічні закони, направлені на підтримку кіновиробництва сприяли появі декількох серійних проектів, але молоді кінематографісти “тіснилися знову по краю”. Успіх вони мали лише у жанрі літературної екранізації, і цією дорогою багато режисерів ідуть і до сьогоднішнього дня. В екранізації “Musiе” Фолькера Шлендорфа, “Втрачена честь” Казаріни Блам появились портативні тенденції виробництва чесних, академічно старанних, художньо цінних фільмів.

Позитивний розвиток кінематографії в 70і роки був би неможливий без широких заходів, направлених на це (економічні субсидії. Грошові премії, опікунська підтримка молодих режисерів).

Деякі випускники Мюнхенського інституту телебачення і фільму, є відомими до сьогоднішнього дня: Вольфганг Петерсен, Вім Вендерс (піднімали тематику людських відносин).

Протягом останніх років деякі кінематографісти вразили публіку і критиків своєрідними, вдалими проектами – Кріста Клагес (“Роза Люксембург”), Доріс Деррі “Чоловіки”, і все це підтверджує, що тільки великий талант прокладає собі дорогу у майбутнє.

В 80-х роках відмічається значна зміна структури цієї галузі. Суспільно-правове телебачення отримало конкуренцію. Приватне телебачення яке десятиліттями витіснялось, із впровадженням кабельних супутникових можливостей передачі програм відкрило для себе нову дорогу і стало твердою складовою частиною німецького телевізійного простору. Зросла кількість програм (RTL,RT плюс, телеоб’єктив, vox), число телеглядачів, а також інтерес економічних структур, які відносились до телереклами, як до соновного джерела доходів. І хоч рекламна участь в приватних осіб обмежена (20% у програмі), створюють сскладні змішані форми де важко розділити початок передачі та закінчення реклами. Щодо рейтингу – художні фільми та спортивні програми завжди стояли на вершині зацікавленості публіки. Складніше було втриматись освітнім та культурним програмам.

Проте часта критика монопольного положення телерадіостанції сприяла пошуку компромісних рішень – зростала кількість розвиваючих програм, освітніх. Пізнавальних.

У 60-ті роки велась запекла конкуренція між недорогим “домашнім кінофільмом” на телебачення та кінотеатрами. Це привело до того, що на основі типових домовлень (угод) телебачення авансу є (як і в 70-і роки, так і у наш час) на йбільших виробників художніх фільмів. Крім того, новостворені фільми демонструвались та оцінювались спочатку в кінозалах, тільки потім вини ідуть на телеекранах. Чи в перспективі будуть можливими такі угоди при врахуванні теперішньої ситуації – це питання залишається сьогодні відкритим.

Обмін та спілкування (зустрічі).

Для ненімецьких читачів цієї публікації інформація про можливість контактувати із німецькою культурою досить обмежена. Тому, замість загальної інформації, тут буде подано деякий конкретний, корисний матеріал, який мав би сприяти активізації, розвитку взаємного спілкування. В майбутньому це безперечно відобразиться на досягеннях науки, економіки, культури.

Вже майже 40 років в Ліндау (на Боденському озері) відбувається засідання лауреатів Нобелівської премії, в якому беруть участь, окрім змінної кількості лауреатів. Вчені, студенти, а також зацікавлені дилетанти (наприклад, влітку 1988 року були присутні 27 лауреатів, а також приблизно 60 студентів та молодих науковців). Приймаються рішення про надання