ЗМІСТ

Вступ.......................................................................................................................3

1.Києво-Могилянська колегія як центр культурного життя України...............4

2. Освіта на Правобе-режжі та західноукраїнських землях та проблеми книгодрукування.....................................................................................................4

3. Позитивні зрушення у сфері різних наук.........................................................6

4. Філософська традиція.........................................................................................7

5. Піднесенню української літератури, театру та архітектури...........................8

6. Освіта і наука, у першій половині XIX ст.......................................................10

7. Відкриття університетів, ліцеїв і гімназій…………………………………..12

8. Розвиток культури на західно-українських землях на початку XIX ст.......14

Висновки................................................................................................................17

Література..............................................................................................................19

ВСТУП

Своєрідним критерієм рівня духовної культури народу є стан освіти та науки в суспільстві. У середині XVIII ст. на території семи полків Гетьманщини діяло 866 шкіл, тобто одна школа припадала на кожну тисячу осіб місцевого на-селення. На Слобожанщині освітянська статистика була дещо гіршою — одна школа на 2,5 тис. осіб, але вже через сто років у цьому регіоні (Харківщина) одна школа припа-датиме на 4,3 тис. осіб. Характерною ознакою шкільницва було те, що сільські громади своїм коштом утримували вчителів, дбали про шкільні приміщення. У тих місцевос-тях, де населення жило на хуторах, дітей навчали мандрів-ні дяки. У період Гетьманщини було зроблено першу спро-бу в Україні запровадити обов'язкову освіту. Зокрема, 1760—1762 рр. лубенський полковник І. Кулябко наказав сотенним правлінням всіх козацьких синів, здатних до на-уки, направляти до парафіяльних шкіл, а «нездібних і у літах перерослих» навчати військової справи. Важливу роль у розвитку освіти та культури в Україні відігравали середні навчальні заклади — колегіуми, які були засновані в Чернігові (1700), Харкові (1727) та Пере-яславі (1738). Вони готували служителів релігійного куль-ту, державних службовців та вчителів початкових класів.

Культура Україна в першій половині XIX розвивалася в рамках Російської імперії, що проводила політику русифікації (заборона використання української мови в школах, створення препон на шляху розвитку української культури).

Капіталістичні відносини, що розвиваються в надрах феодалізму, дали поштовх росту національної самосвідомості народу, що відбилося і на культурі: всі ясніше стали проступати національні риси в літературі, театрі, музиці, архітектурі і т.п.

Завдяки розвитку капіталізму росла потреба суспільства в освіті (техніка жадала від робочих знань), науці (нові розробки, що могли принести прибуток) і т.п.

1. Києво-Могилянська колегія як центр культурного життя України

Перлиною серед колегіумів, осередком освіти та науки, центром культурного життя в Україні була Києво-Могилянська колегія, яка 1701 р. грамотою Петра І одержала статус і права академії. У стінах академії було вироблено чітку систему організації навчання, розраховану на 12 років, яка не поступалася за змістом навчальному проце-сові тодішніх європейських університетів. На початку XVIII ст. в ній навчалося дві тисячі студентів. Тривалий час Києво-Могилянська академія була єдиним вищим нав-чальним закладом Східної Європи. Саме тут сформувався один із центрів філософської думки (І. Гізель, Г. Кониський, Г. Сковорода та ін.), зросла літературна та поетична школа (К. Сакович, Л. Баранович, М. Довгалевський та ін.), утворився осередок щодо розроблення теорії українського поетичного мистецтва (Ф. Прокопович, М. Довгалевський, Г. Кониський та ін.)

Києво-Могилянська академія того часу була своєрід-ною кузнею кадрів не тільки для духовного розвитку спо-конвічних українських земель, а й для піднесення освіти та культури в інших слов'янських країнах, особливо в Ро-сії. Вагомий внесок у здійсненні реформ Петра І належить вихованцям академії Ф. Прокоповичу, С. Яворському, Г. Кониському, П. Величковському

Прокопович Феофан (у миру Єлисей, Єлізар) (1681—1736) — письменник, учений, культурно-освітній діяч. Народився в Києві у небагатій родині крамаря Церейського. Навчався в Київському і Римському єзуїтських колегіумах. Закінчив Київську академію. У 1704 р. вступив до Київського братства, постригся в ченці став професором, а згодом ректором Київської академії. В 1716 р. за наказом Петра І переїхав до Петербурга, де фактично став на чо-лі Російської православної церкви. Активний прихильник реформ Петра І, був його головним помічником у духовних справах 5.

Саме в Києво-Могилянській академії здобули освіту 21 із 23 ректорів Московської академії та 95 із 125 її профе-сорів. Чимало випускників академії працювали вчителя-ми у школах Росії, розповсюджуючи систему освіти та знання, орієнтовані на західні зразки.

2. Освіта на Правобе-режжі та західноукраїнських землях та проблеми книгодрукування

Дещо іншою була ситуація в галузі освіти на Правобе-режжі та західноукраїнських землях. Хоча по селах пра-цювали дяківські школи, все ж форсований наступ като-лицизму призвів до закриття багатьох братських шкіл та занепаду тих, що продовжували існувати, зокрема Львів-ської та Луцької. Офіційна влада підтримувала лише єзу-їтські та уніатські школи, які стали засобами асиміляції українського населення. Середня освіта майже цілком була підконтрольна єзуїтському ордену, під патронатом якого ді-яли Львівський, Кам'янецький, Перемишльський та інші колегіуми. Після ліквідації ордена наприкінці XVIII ст. у Речі Посполитій було проведено шкільну реформу. У цей час сфера освіти потрапила під вплив монахів-василіан, але навіть реорганізовані школи залишалися осередками поло-нізації українського народу. Важливим центром науки та культури у західноукраїнському регіоні був Львівський уні-верситет, заснований ще 1661 р. Проте діяльність цього на-вчального закладу суворо регламентувалася, а навчання ве-лося латинською мовою, що перешкоджало піднесенню йо-го ролі в розвитку української національної культури.

Однією з фундаментальних засад розвитку освіти, нау-ки та культури в цілому було книгодрукування. Наприкін-ці XVII—XVIII ст. в українських землях діяло 13 друка-рень у Києві, Чернігові, Львові, Луцьку, Кременці, Умані та ін. Провідну роль відігравала друкарня Києво-Печер-ської лаври, яка тільки 1760 р. надрукувала 2 тис. буква-рів. У західному регіоні найпотужнішою була львівська друкарня А. Шллера, яка до 1800 р. видала понад 250 кни-жок іноземними мовами, а 1776 р. видрукувала першу га-зету в Україні —