Значним зрушенням у видавничій справі стало запровад-ження «гражданського» шрифту (вперше це було здійснено в Єлисаветграді 1764 р.), після чого кирилицею друкувалися тільки церковні видання, а «гражданкою» — світські. Цей крок звільнив світську літературу з-під впливу церкви, а та-кож сприяв розвитку народної літератури та мови.

У 1720 р. заборонили книгодруку-вання українською мовою в Києво-Могилянській академії, а з другої половини XVIII ст. на Лівобережжі та Слобожан-щині всі освітні заклади під тиском влади поступово пе-рейшли на російську мову.

3. Позитивні зрушення у сфері різних наук

У XVIII ст. певні зрушення відбулися в науковій сфері. Предметом наукових студій українських вчених стали аст-рономія, математика, медицина, географія. Зокрема, І. Галятовський активно вивчав причинно-наслідкові зв'язки таких природних явищ, як сонячне і місячне затемнення, дощ, вітер, блискавка тощо. Є. Славинецький переклав та популяризував книгу Везалія «Космографія», присвячену проблемам астрономії. Наукові студії українських вчених досить часто мали прикладний характер. Так, Ф. Прокопович 1707—1708 рр. підготував для слухачів Київської ака-демії курс з арифметики та геометрії і підручник «Скоро-чення змішаної математики». «Народи, які засвоїли гео-метрію, — зазначав вчений, — набагато перевищують інші народи у всіх науках і мистецтвах» 3.

Інтенсивно розвивається в цей час медицина. Про по-рівняно високий рівень медичної науки в українських зем-лях свідчить той факт, що багато лікарів-українців (І. Полетика, М. Кружень, П. Погорецький, Н. Максимович, І. Руцький, М. Тереховський та ін.) здобули вчений сту-пінь доктора медицини. Перша в Україні польова аптека з'явилася 1707 р. у м. Лубнах, а вже 1787 р. в Єлисаветграді відкривається перша медична школа. Українські вчені Є. Мухін та Д. Самойлович не лише описали епідемії чуми та холери, а й запровадили щеплення проти віспи та інші запобіжні заходи для боротьби з небезпечними захворю-ваннями.

Позитивні зрушення відбулися не лише у сфері при-родничих наук, а й у науках суспільних, що сприяло пос-тупальному розвитку політичної культури. На межі XVII і XVIII ст. посилюється процес перетворення історичних знань в історичну науку. Суть цього процесу полягає у від-мові від традиційного провіденціалізму (розуміння при-чин суспільних подій як вияву волі Бога) та пошуках при-чинно-наслідкових зв'язків історичних подій та явищ; критичному ставленні до джерел; виокремленні історії із сукупності гуманітарних знань; базуванні викладу істо-ричних праць на принципах системності та послідовності. Найяскравішими серед історичних творів XVIII ст. були фундаментальні козацькі літописи — «Літопис Самовид-ця» (фахівці вважають найімовірнішим його автором Р. Ракушку-Романовського), літописи Г. Грабянки та С. Величка. Ці праці характеризуються новизною темати-ки та викладу, чималим обсягом, використанням бага-тьох джерел. Особливо значними були здобутки С. Велич-ка. Він розширив поняття «український народ», до якого зараховував усі суспільні класи та верстви, тоді як його попередники обмежувалися тільки козацтвом; чіткіше, ніж у інших історичних творах, окреслив поняття «Укра-їна» (Україна — це територія по обидва боки Дніпра); на противагу багатьом історикам XVII—XVIII ст. висвітлив історію України не ізольовано, а у світовому історичному контексті.

4. Філософська традиція

Філософська традиція цього періоду була репрезенто-вана плеядою українських вчених-мислителів — С. Яворський, Ф. Прокопович, І. Гізель, Г. Щербацький та ін. Се-ред них був і Г. Сковорода.

Сковорода Григорій Савич (1722—1794) — мислитель, прозаїк, поет. Народився в с. Чорнухи на Полтавщині. Походив із козацько-го роду. В1734—1753 рр. з перервами навчався в Києво-Могилянській академії. В 1741—1744 рр. був співаком придворної капели в Петербурзі. В 1745 р. з місією генерала Вишневського виїхав до Угорщини в м. Токай, де перебував до 1750 р. У1751 р. деякий час викладав поетику в Переяславській семінарії. У1753 р. працював учителем сина багатого поміщика, а потім здійснив по-дорож до Москви. Майже рік провів у Троїце-Сергієвій лаврі, по-повнюючи свої знання в її бібліотеці. Після повернення в Україну знову посідає місце домашнього вчителя до 1758 р. У 1759— 1768 рр. викладав у Харківському колегіумі. В 1768 р. був зап-рошений читати курс етики у додаткових класах при колегіумі. Ос-танні більш ніж 25 років життя Сковорода мандрував Слобожан-щиною 7.

5. Піднесенню української літератури, театру та архітектури

Піднесенню української літератури в цей час сприяв поступовий перехід від винятково релігійних ідеологічних засад до світських. У 1798 р. було видано поему І. Котля-ревського «Енеїда», що поклало початок новій добі в роз-витку української літератури. Поема була першим твором нової української літератури, написаним народною мовою, її джерела — народний фольклор, просвітницькі ідеї та традиції української літератури.

Виразних національних рис набуває театр. У межах традиційної шкільної драми виникають невеличкі п'єси — інтермедії, які виконувалися між актами спектаклю і мали велику популярність. Суть інтермедії полягала в по-казі складних проблем суспільного життя (релігійних утисків, сваволі та зажерливості панів тощо) через збіль-шувальне скло сатири та гумору. Характерними ознаками цих п'єс були народна мова, насичена прислів'ями та при-казками; динамічність сценічної дії; жвавий діалог акто-рів тощо. Поява інтермедій свідчила про розвиток україн-ського театрального мистецтва в руслі європейської тради-ції, адже еквівалентом української інтермедії були того часу комедія дель арте в Італії, фарси — у Франції, інтерлю-дії в Англії. Донині збереглося понад 40 інтермедій. Непе-ресічне значення інтермедій полягає в тому, що вони виве-ли на сцену українську пісню та мову.

Певні зміни в XVIII ст. відбулися в музичній культурі українського народу. Зріс професіоналізм музич-ного мистецтва. Найвідомішими осередками музичної ос-віти були Глухівська співацька школа та Києво-Могилян-ська академія, у стінах яких здобули музичну освіту най-яскравіші зірки Дмитро Бортнянський (1751—1825), Максим Березовський