Використовуючи українську народну пісню та традиції київських церковних співів, М. Березовський створив ви-шукані за композицією та досконалі за формою оперу «Де-мофонт» та сонату — найперші відомі твори оперного та камерно-інструментального жанрів у вітчизняній музиці. Ведель був не тільки композитором, а й блискучим співа-ком та виконавцем. Його творчість зосереджувалася пере-важно на релігійній тематиці, якій присвячені більшість із його ЗО хорових концертів. Найпопулярнішими були і залишаються «Літургія», «Всеношна», «Херувимська». Видатним реформатором церковного співу, духовним ком-позитором, диригентом був Д. Бортнянський. Почавши свою музичну освіту в Глухівській школі, він вдосконалив знання та вміння в Італії і незабаром став управителем Придворної капели. У творчій спадщині композитора опе-ри «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій», «Сокіл», «Син суперник» та понад 100 творів церковної музики 2.

Характерною ознакою розвитку культури українських земель у XVII—XVIII ст. було використання в архітектурі та мистецтві стилю бароко, який динамічно розвивався і в українській поезії (І. Величковський, С. Яворський, Д. Туптало, Г. Сковорода та ін.)- Бароко (від італ. Ьагоссо — вибагливий, примхливий) — це стиль у мистецтві наприкін-ці XVI — в середині XVIII ст., якому притаманні підкресле-на урочистість, пишна декоративність, динамічність компо-зиції.

Українське бароко відрізнялося від західноєвропей-ського більшою поміркованістю в декоративності, виваже-ністю форм. Найпомітнішим був місцевий вплив в архітек-турі, менш відчутним — у скульптурі та живописі.

6. Освіта і наука, у першій половині XIX ст.

У зв'язку з відкриттям університетів у Харкові (1805 р.) і Києві (1834 р.), ліцеїв в Одесі, Ніжині, гімназій у Полтаві, Харкові, Одесі і ряді інших міст значно розширилися можливості одержати середнє і вище утворення для дітей привілейованих класів і станів.

На початку XIX в. у Росії була проведена реформа системи освіти (1802—1804 р.), по якій:

Навчальні заклади поділялися на 4 розряди:

- парафіяльні школи, що створювалися при церкві і за півроку в чи селах за 1 рік у містах навчали дітей читанню, листу, арифметиці і «Закону Божому».

- повітові училища — світські початкові школи в містах, що за 3 роки навчали російської мови, арифметиці, історії, географії, фізиці, геометрії, природознавству, «Закону Божому»;

- гімназії, що за 7 років навчання давали середнє утворення. Вивчалися латинські, німецькі, французькі мови, філософія, статистика, юриспруденція, політекономія, фізика і т.п. Випускники одержували право надходити в чи університети ж ставати викладачами початкових шкіл.

Три ліцеї (у Кременце на Волині, Одесі, Ніжині) за 9 чи 10 років давали об'єднаний гімназичний і університетський курс. На Україні було відкрито 2 університети; у Харкові (відкритий у 1805 р.; спочатку мав 2 факультети — філософський і юридичний, потім відкритий третій — медичний) і в Києві (відкритий у 1834 р. на базі ліквідованого Кременецького ліцею).У вкрай запущеному стані знаходилася освіта на західноукраїнських землях, захоплених Австрійською імперією. Церква, який підкорялися всі початкові школи, головна увага приділяла вивченню основ релігії. Але і таким «освітою» у 40-х роках XIX в. було охоплено тільки 14 відсотків дітей шкільного віку.

Правлячі кола як австрійської, так і російської монархій гальмували розвиток науки, але зупинити її рух уперед не могли. У 40-х роках XIX в. у Києві початку працювати Тимчасова комісія для розбору древніх актів. Вона збирала, вивчала і публікувала документи про історичне минуле України. Співробітником комісії був і Т. Г. Шевченко. З її доручення він робив поїздки, під час яких замальовував і описував археологічні знахідки і древні архітектурні спорудження. На основі революційно-демократичних переконань поет у своїх добутках осмислював події вітчизняної і закордонної історії, таврував реакційних істориків, що захищали царат і намагалися опорочити визвольну боротьбу українського народу, призивав кріпити єдність українських і росіян трудящих у боротьбі проти феодально-кріпосницького ладу 5.

У цей час відомий росіянин і український історик Н. И. Костомаров видав свої праці «Богдан Хмельницький» і «Бунт Стеньки Разіна», у яких помітно політичний вплив творів Т. Г, Шевченко, Н. Г. Чернишевського, спілкування з цими відомими соціал-демократами.

Видатний учений-славіст, професор Харківського університету І. І. Срезневський склав і видав історіко-фольклорістичний збірник «Запорізька старовина». Українські народні пісні, що ввійшли в його, і думи (з докладними поясненнями) перейняті ідеєю нерушимого братерського єднання українського і росіянина народів. Срезневський одним з перших прогресивних діячів російської культури виступив у пресі за розвиток української мови, за його використання в літературі, печатці, науці.

Ученим зі світовим ім'ям став випускник Харківського університету, уродженець Полтавщини геніальний математик М. В. Остроградський. Після удосконалення своїх знань у Парижеві він усе життя працював у Петербурзі, де його обрали академіком Академії наук. М. В. Остроградський, як і Максимович, був товаришем Т. Г. Шевченко, розділяв його погляди, піддавався поліцейським переслідуванням. Засновник Харківського університету В. Н. Каразін створив неподалік від Харкова першу на Україні метеорологічну станцію.

7. Відкриття університетів, ліцеїв і гімназій

У першій чверті XIX в. на Україні з'явилися вищі навчальні заклади, що поєднували гімназичний і університетський курси: Волинський ліцей у Кременце (Волин), Рішелъевський ліцей в Одесі і Гімназія вищих наук у Ніжині на Чернігівщині. Вони сприяли розвитку вищої освіти.

Значним просвітительським центром на Правобережжі стала Волинська гімназія в Кременце (1805 р.), відкрита на засоби дворянства. Крім предметів гімназичного курсу в ній вивчалися хірургія, ветеринарія, акушерство, фельдшерська справа, землеробство, садівництво, механіка й архітектура. При гімназії існували землемірне і педагогічне відділення. На базі гімназії в 1819 р. виник Волинський ліцей, що мав метою замінити для дітей