Першим університетським центром в Україні став Харків. 17 січня 1805 р. відбулося відкриття Харківського університету. Одним з його засновників і авторів першого університетського статуту був ліберально-дворянський суспільний діяч і учений В. Н. Каразін. Навчання в університеті продовжувалося 4 роки і проводилося на чотирьох факультетах: історико-філологічному, фізико-математичному, юридичному і медичному. Першим ректором Харківського університету став відомий прогресивний діяч і професор російської словесності И. С. Ризький.

Микола Іванович Костомаров народився в 1817 р. у родині російського поміщика. У 1837 р. закінчив Харківський університет. У 1841 р. підготував магістерську дисертацію «Про причини і характер унії в Західній Росії», що була заборонена і знищена царською цензурою. У 1844 р. захистив дисертацію «Про історичне значення російської народної поезії». З 1846 р. професор Київського університету по кафедрі історії. Був одним з організаторів Кирило-Мефодіївського суспільства й авторів його статуту і програми.

Іван Петрович Котляревський(1769—1838р.), український письменник і культурно-суспільний діяч. Зіграв важливу роль у становленні нової української літератури й у розвитку української літературної мови. Народився в родині дрібного чиновника, учився в Полтавській духовній семінарії. У 1796—1808 р. на військовій службі. Вийшовши у відставку, у 1810 р. повернувся в Полтаву, обійняв посаду наглядача «Будинку виховання дітей бідних дворян», виявив себе як педагог-гуманіст і демократ. У 1812 р. сформував козачий полк, що відрізнився в боях проти наполеонівських військ. У 1816—1821 р. директор полтавського театру. З 1818р. був зв'язаний з декабристськими колами; у 1821 р. обраний почесним членом Вільного суспільства аматорів російської словесності.

Пантелеймон Олександрович Кулиш — український письменник і вчений. Народився в 1819 р. у дрібнопомісній родині, що втратила дворянство. Учився в Київському університеті (не закінчив), з 1841 р. учителював. За участь у Кирилло-Мефодіевском братерстві був 4 роки (з 1847 р.) у посиланні у Вологді, потім у Тулі. Після покаяного звертання до царя був прощений і в 1850 р. приїхав у Петербург. У 60-х рр. на урядовій службі у Варшаві. У 1868—1871 р. знаходився в Галичині, потім якийсь час служив у Петербурзі. Останні 20 років життя провів на Україні, на своєму хуторі.

Шевченко Тарас Григорович (1814—1861 р.) народився в родині кріпака. Рано осиротів, був пастухом, батраком у попа, з 14 років «козачком» у свого поміщика П. В. Енгельгардта, закінчив Петербурзьку Академію мистецтв. Навесні 1838 р. Т. Шевченко був викуплений з фортечної неволі.

У 1840 р. вийшов збірник поетичних добутків Т. Шевченко «Кобзар». Від ранніх добутків «Тарасова ніч» (1838 р.), «Іван Підкова» (1839 р.), перейнятих романтикою стародавніх переказів, поет усі ближче підходить до темі національно-визвольної боротьби. У самій великій з його історичних поем «Гайдамаки» (1841 р.) Т. Шевченко прагнув воззвать пригноблений український народ до боротьби за своє звільнення.

Вірші і поеми «Сон» (1844 р. ), «Кавказ» (1845 р.), знаменували новий крок у розвитку демократичних поглядів Т. Шевченко. З цими і наступними його добутками 40—50-х рр. українська поезія повноправно ввійшла в коло розвитих європейських літератур і зробила в XIX в. великий вплив на поезію слов'янських народів. Видатну роль у цьому зіграли вірш «Заповіт» («Як умру, те поховайте...», 1845 р.) і поема «Єретик» («Іван Гус») (1845 р.).

8. Розвиток культури на західно-українських земляхна початку XIX ст

Вища освіта на західно-українських землях зосереджувалося у Львівському університеті (заснований у 1661 р.), Реальної (торгової) (1817 р.) і Технічної (1844 р.) академіях у Львові, Чернівецькому ліцеї (1826 р.), де навчалися переважно вихідці зі шляхти, духівництва, чиновництва, купецтва. Викладання в університеті проводилося на латинських, німецьких, польських мовах 5.

На західноукраїнських землях друкарство розвивалося дуже повільно. Австрійський уряд контролював видавничу справу і не допускав виходу у світло книг, присвячених суспільно-політичним проблемам. У ході революція 1848 р. у Галічіні виник «Галицко-руский сволок» — культдоступ у гімназію українців. Урядовим розпорядженням від 21 липня 1856 р. у гімназіях Східної Галичини скасовувалося обов'язкове вивчення української мови.

У 1848—1849 р. у Східній Галичині і Закарпатті почали виникати недільні школи — «читальні для дорослих», у яких вивчалися математика, українська мова і література, природознавство, географія й ін.

Музичне, театральне, образотворче мистецтво.

Мелодії українських народних пісень лягли в основу музичних добутків українських і російських композиторів. Великий російський композитор М. И. Глинка, знаходячись на Україні, звернув увагу на природну обдарованість одного з юнаків і повіз його в Петербург, де почав навчати музичному мистецтву. Це був С. С. Гулак-Артемовский — відомий співак і композитор. Найбільший внесок його в розвиток музики — перша українська опера «Запорожець за Дунаєм».

Творчо обробивши кілька українських народних мелодій, М. И. Глинка написав романси «Гуде вггер вельми в підлогу!» і «Не щебечи, соловейко» на слова поета В. Н. Забіли, з яким композитор познайомився на Україні. У 1857 р. у Петербурзі вийшов у світло складений Н. А. Марковичем збірник українських пісень з нотами. На наступний рік там же вийшов ще один нотний збірник пісень, складений чеським музикантом Алоизом Едличкой, що багато років працював на Полтавщині й у Східній Галичині. У Східній Галичині, сформувався як композитор-професіонал М. М. Вербицкий — автор восьми симфоній-увертюр і музичних добутків на слова Пушкіна і Федьковича.

Заслуженою славою на початку XIX в. користався аматорський театр у селі Кибинцы на Полтавщині, керівником і режисером якого був батько письменника Н. В. Гоголя — В. П. Гоголь-Яновский. Тоді