до виробництва мальованих. Зустрічаються кахлі, розписані по білому тлу синьою поливою або й двома-трьома кольорами. Зображували вибагливі рослинні орнаменти, сюжетні сцени з постатями людей, тварин, птахів і краєвидами. У XVII ст. кахлі виготовляли гончарі Києва, Чернігова, Кам'янця-Подільського та ін. Значно ширшого розповсюдження кахлярський промисел набув у XVIII ст. На Чернігівщині, наприклад, виникли кахлярські мануфактури в Батурині, Глухові, Новгород-Сіверському й Тулиголові. Урізноманітнюється тематика розписів і рельєфних зображень. Крім алегоричних сюжетів усе частіше зустрічаються побутові, зокрема козацькі.
У XIX ст. кожний район гончарного промислу мав характерні художні особливості виробів, які залежали від природних якостей матеріалів, технологічного рівня виробництва, локальних традицій тощо. Майже кожен осередок представлений провідними майстрами з яскравою творчою індивідуальністю.
На Наддніпрянщині у с. Дибинці (тепер село у Богуславському районі Київської області) працювали відомі гончарі: К. Масюк, М. і К. Пащенко, С. Родак, Є. Проценко та ін. їхні миски, тарілки, глечики, тикви та інші вироби відзначалися характерним рослинним розписом із доповненням крапок, рисок і "гребінців", а також різноманітних зооморфних мотивів. Розпис виконували технікою ріжкування по білому, червоному, рідше рожевому тлі.
Виробам опішнянських гончарів була властива своєрідна декоративність. Так, Федір Червінка, крім гравіювання по вологому черепку, наліплював рельєфні орнаментальні деталі Василь Поросний у плетиво мальованого рослинного орнаменту вводив казкових звірів і птахів, а художник-кераміст Юрій Лебіщак (1873-1927) розробляв декор на основі мотивів, запозичених із шовкових гаптів.
Серед подільських гончарів особливої шани заслуговують Андрій Гончар (1828- 1933) з с. Бубнівка, який перший запровадив у своєму селі виробництво червоного посуду, мальованого технікою ріжкування Петро Лукашенко і Павло Самолович з Бару, що оздоблювали миски тематичними фігурними композиціями Петро Білоок, Микола Небесний і Роман Червоняк зі Смотрича, які використовували оригінальний розпис на основі фляндрівки Яків Бацуца (1854-1932) з с. Адамівка, який своїм неполиваним посудом кулястоподібних форм, розписаним силуетними фігурками тощо, вславився на всеросійських і міжнародних виставках.
На Гуцульщині провідними осередками гончарства у XIX ст. стали Косів і Пістинь. Славу косівській кераміці принесла самобутня творчість Олекси Бахметюка (1820-1882). На його мисках, дзбанках, кахлях зустрічаємо зображення рільників і пастухів, солдатів і панів, музикантів і шинкарів, мельників, ткачів і гончарів. Таким чином, завдяки майстрам О. Бахметюку, родині Баранюків - Петру (1816-1880), Михайлові (1834-1902), Йосипу (1863-1942), а також Гнатові Кощуку (1860-1899), Михайлу Білецькому (1870-1942) та іншим, у сер. XIX ст. виникла й розвинулася школа косівської кераміки.
Водночас зародилася пістинська школа гончарства (село неподалік від Косова), пов'язана з відомими родинами гончарів Волощуків, Зондюків, Кошаків, Михалевичів, Тимчуків та ін. Вони здебільшого виготовляли мальовані миски, тарелі і дзбанки. Крім цього, Петро Тимчук (1878-1924) виробляв оригінальні фігурки кіз, баранів, оленів із горщиками на спині для кімнатних квітів.
Посуд різноманітного призначення і форми виготовляли у давніх керамічних центрах Львівщини - Гавареччині, Глинську, Лагодові, Сасові, Сокалі, Шпиколосах, Яворові та ін. Майстри Ф. Гусарський з Лагодова, Я. Домарецький з Сасова, Д. Муц з Шпиколосів виготовляли сірий посуд, інколи оздоблюючи його ліпним декором та вигладжуванням. Визначний майстер мальованих гончарних виробів у цьому регіоні Василь Шостопалець (1816-1879) із Сокаля прикрашував свої твори ритованими і мальованими розетами, "соняшниками", гілками пишних квітів, "пташками" тощо. Його талант виявився у виготовленні фігурного посуду для напоїв, що нагадує людські постаті. На цих дзбанках з доліпленими головами паничів, шинкарів, ченців зустрічаємо також написи: приказки, побажання й сентенції, сповнені народного гумору.
На Закарпатті у ІІ пол. XIX ст. поширився підполив'яний розпис. Хустські гончарі Андрій Лех (1887-1909) і його син Йосип Лех (1872-1946) розписували вироби пензликом (характерний квітковий орнамент, нанесений широкими мазками по рожевому черепку глечиків, дзбанків, горщиків) на зразок вільного малювання фаянсового посуду. В осередках Гуді, Драгові та Мирчі виробляли сірий посуд з лискучими візерунками. Однак у Драгові найбільшою популярністю користувався неполив'яний посуд, оздоблений білим та коричневим ангобами геометричним орнаментом (техніка ріжкуванння).
Кахлярство у цей час на Україні набуло значного поширення. З середини XIX ст. кахляні печі все частіше зустрічалися в хатах міщан і селян середнього достатку. Виробництво кахлів стало масовим. Майже всі знамениті гончарі XIX ст. були водночас і прекрасними кахлярами. У деяких визначних осередках гончарства - наприклад, у Глухові, Ніжині, Конотопі (Чернігівської області), Кролевці, Шатрищах (Сумської області), Глинську, Яворові (Львівської області) та ін. виникли дрібні кахлярські підприємства. У XIX ст. кахлі розписували орнаментальними, переважно рослинно-квітковими та декоративними (зображення птахів, тварин, людей, будівель, тощо) малюнками. Орнаментальністю відзначаються кахлі з Канева, Ніжина й Конотопа (характерний "фіалковий" мотив) композиціями з квітів, птахів і тварин - кахлі з Сокаля (В. Шостопалець). Щетині (П. Кошак), сюжетними розписами з розмаїттям побутових сцен (музиканти, на полюванні, у млині, праля, прогулянка в кареті, в корчмі, залицяння, вершники, бійка тощо), військової атрибутики - кахлі з с. Сунки (Черкаська обл.), м. Ічня (Чернігівська обл.), Коломиї (ймовірно, майстер В. Словицький), Косова (О. Бахметюк) та ін.
Таким чином у ІІ пол. XIX ст., незважаючи на зростання конкуренції з боку промисловців, гончарство в Україні досягло чи не найбільшого розповсюдження, технологічної досконалості й високого художнього рівня творів.
У 20-30-х роках ХХ ст. народна кераміка Адамівки, Бару, Дибинців, Опішні, Шатрищ та інших найвідоміших осередків майже нічим не відрізнялася від попереднього періоду. Народні майстри виготовляли традиційний утилітарний посуд, оздоблений квітковими та зооморфними мотивами (техніки ритування, ріжкування, фляндрування тощо). Окремі гончарі, зокрема ті, що набули досвіду в земських кустарних майстернях, вдавалися до