що саме з цієї загадкової субстанції Господь створив людину, землю, сонце й зорі. З глини не лише виготовляли посуд і споруджували будівлі, нею лікували, застосовували в обрядодіях. Магічні властивості глини зумовлені передусім її вібраційними характеристиками та показниками внутрішньої активності. До того ж, цей мінерал здатний фіксувати магнетичні потоки Землі й бути носієм певних енергетичних контурів. Цілком природно, що володіти космічними першоелементами і стихіями: землею-глиною, водою, повітрям, вогнем під силу лише гончарю. Не випадково саме гончарі архаїчних суспільств постають жерцями й священнослужителями, посередниками між світами людей і богів.
Глиняна річ, виготовлена з дотриманням ритуалів, набувала сакрального змісту. Давні сферичні форми, що збереглися на Поліссі, відбивають не лише функціональну довершеність, а й знаковий синкретизм посудини, яка в уяві наших далеких пращурів поставала образом Всесвіту, уособлювала материнське життєдайне лоно. У декоруванні концетричними колами, різноманітними кривульками, плямами, хрестами, зигзагами, у динамічних стилізованих композиціях виявляються основні архаїчні елементи космогонічного й апотропеїчного (оберегового) орнаменту, розпорошені тисячоліттями залишки світоглядних уявлень праукраїнців.
Предмети глиняного виробництва широко застосовувалися також у відправленні релігійних культів. Ритуальний посуд на підставі своєї яйцеподібної форми сприймався як уособлення самого космосу чи його складових. Поліщуки традиційно застосовували кераміку для ритуальних потреб: відправлення культу предків (у жертвоприношеннях їжі), у родильній та весільній обрядовості (як вмістище ритуальних страв: яєць, зерна, каші), у календарній обрядовості (готування куті в горщику, очисні ритуали з "непочатою" чи освяченою водою) тощо. Так, в обрядах викликання дощу в Поліському краю використовували гончарний посуд, черепицю і цеглу, оскільки між ними та вогнем, за народними віруваннями, існував зв'язок, тобто "магічна сила, яка знищує, заперечує воду й дощ… Кидання горщиків, черепиці і т.п. у воду нейтралізувало їхню стримуючу силу й викликало дощ". Тут також побутував звичай кидати у криницю цеглу з тим, щоб викликати засуху, коли цеглярам і черепичникам потрібна була ясна і суха погода для роботи.
За своїми стильовими і формотворчими ознаками, символіко-інформаційною наповненістю поліське гончарство є вагомою складовою гончарської спадщини українців. І сьогодні сподіваємося, що попри всі сучасні несприятливі фактори, зміну ціннісних пріоритетів суспільства, мистецтво гончарювання, як і вся самобутня культура Поліського краю, таки посяде належне місце у сучасному світі й продовжить своє гідне побутування, гармонізуючи і вдосконалюючи різні сфери національного життя. Ця надія стверджується позицією самих поліщуків: "Скільки пам'ятаємо - горько горюємо, але живемо. В усьому нам допомагає Бог, ліси, озера, зоряне небо… Чорнобильська біда розігнала нас по світу, а ми вертаємось до доми…" .
ЛІТЕРАТУРА
1. Бобринский А.А. К истории гончарного ремесла в Полесье // Советская археология. - 1966. - № 4.
2. Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології. - К.: Мистецтво, 1995. - 336.
3. Гарбузова Любов. Гончарство на Житомирщині // Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. - Опішне: Українське Народознавство, 1995. - Кн.2. - С.155-165.
4. Гатальська Наталя. Жива глина // Народне мистецтво. - №1-2 (5-6). - 1999. - С.18-21.
5. Готун Ігор, Шевцова Леся. Автуничі - селище гончарів Х-ХІІІ століть // Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. - Опішне: Українське Народознавство, 1995. - Кн.2. - С.61-76.
6. Залізняк Леонід. Полісся в системі культурно-історичних регіонів України (за даними археології) // Полісся: мова, культура, історія (матеріали міжнародної конференції). - К.: Асоціація етнологів, 1996. - С.182-188.
7. Захарчук-Чугай Раїса. До проблеми дослідження народного декоративного мистецтва Полісся (за матер. етнограф. експед.) // Полісся: мова, культура, історія (матеріали міжнародної конференції). - К.: Асоціація етнологів, 1996. - С.283-287.
8. Захарчук-Чугай Раїса. Народне декоративне мистецтво // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження / За ред. С.Павлюка, М.Глушка. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999. - Вип. 2. Овруччина. 1995. - С.293-328.
9. Исаенко В.Ф. Неолит Припятского Полесья. - Минск, 1979.
10. Історія українського мистецтва. - К.: Укр. Рад. Енциклопедія, 1967-1970. - Т.2-4.
11. Лащук Ю.П. Народне мистецтво Українського Полісся. - Львів: Каменяр, 1992.- 134 с.
12. Орел Л. Гончарство Правобережного Полісся // Українське Гончарство: К. - Опішне: Молодь - Українське Народознавство, 1993. - Кн.1. - С.34.
13. Орлов Р.С. Возможности древнерусского гончарного производства на Полесье // Проблеми вивчення середньовічного села на Поліссі. Тези першого польового історико-краєзнавчого семінару. - Чернігів, 1992.
14. Охріменко Григорій. Найдавніші джерела слов'янства // Древляни: збірник статей і матеріалів з історії та культури Поліського краю. - Вип.1. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1996. - С.59-82.
15. Папета Сергій, Редчук Володимир. Гончарство села Шатрище Ямпільського району Сумської області // Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. - Опішне: Українське Народознавство, 1995. - Кн.2. - С.139-146.
16. Полесье: материальная культура / Под ред. В.К. Бондарчика, Р.Ф. Кирчива. - К., 1988.
17. Пошивайло Ігор. Феноменологія гончарства: семіотико-етнологічні аспекти. - Опішне: Українське Народознавство, 2000. - 432 с.
18. Пошивайло О.М. Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна. - К.: Молодь, 1993. - 408 с.
19. Спаська Євгенія. Подорожі по Чернігівщині: уривки з щоденників, рр. 1921-1926, головним чином про ганчарство чернігівське // Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. - Опішне: Українське Народознавство, 1995. - Кн.2. - С.337-373.
20. Телегін Д.Я. Дніпро-донецька культура. - К., 1968.
21. Шовкопляс І.Г. Основи археології. - К.: Рад. Школа, 1964. - 271 с.