світу апостолів Якова, Петра, Іоана, Іуди і чотирнадцяти послань апостола Павла); Апокаліпсису або Одкровення апостола Іоана. На відміну від Старого Завіту, Новий Завіт адресується усім людям незалежно від походження, соціального статусу, віку, статі. У Євангеліях описано обставини народження, земного проповідницького життя, мученицької смерті та воскресіння Ісуса Христа. У Книзі діянь апостольських розповідається про те, як виконували свою місію посланництва учні Христа. В Апокаліпсисі викладено майбутню долю церкви христової та розповідається про кінець цього світу, друге пришестя Ісусове, Страшний Суд.
Християнство з його повстанням проти усталених в тогочасному суспільстві норм було зрозумілим широким верствам простих людей. В період державних гонінь на християн до нової релігії залучалися усі прошарки суспільства. Швидке поширення християнства об’єктивно сприяло кардинальним змінам у світоглядних установках.
Важливе, з точки зору подальшого розвитку культури, значення мало й те, що Ісус Христос постає перед читачем Біблії земним втіленням тієї споконвічної сили, якою Бог-Отець створював світ. Ця ідея вносила важливі корективи у риторичну культуру античності, стимулюючи благоговійне ставлення християн до писемного і усного слова й змушуючи шукати саме у Біблії відповіді на актуальні питання культурного облаштування і перетворення довколишнього світу. Ідейним суперникам християн – рідні форми гностицизму, неоплатонізм – бракувало правдоподібної конкретності, безпосередності релігійного переживання й доступності широким верствам. Запеклість боротьби вплинула на жорсткість організаційної структури християнських об’єднань, які мали витрачати значні сили на подолання ідейних хитань і розколів.
Тим часом культурні традиції й соціально-економічне підґрунтя існування імперії все більше й більше розхитувалися. З часом кількість рабів і віддача від їх праці ставали все меншими. З середини ІІІ ст. Почався розпад Римської імперії, яка усе частіше терпіла поразки від численних “варварських” народів. УV ст. Рим був двічі захоплений і зруйнований вестготами й вандалами. Так відійшла у небуття стара імперія, а разом з нею стала надбанням історії антична культура.
При цьому роль античної спадщини у розвитку європейської культури неможливо переоцінити. Після кардинального повороту від значної частини античних цінностей за доби Середньовіччя ця культура вже в переосмисленому вигляді оживає у творах митців Відродження, які вбачали у звернені до античностей шлях відновлення духовної свободи, утвердження науки, творчості, пошуків в усіх сферах життя.