Реферат на тему:
Культура Стародавнього Риму
Римська культура склалася під впливом культур багатьох народів, насамперед етрусків і греків. Використовуючи іноземні досягнення, римляни в багатьох областях перевершили своїх учителів, піднявши загальний рівень власного розвитку до небувалих висот. В свою чергу, римська культура в пору свого розквіту вплинула на сусідні народи і на наступний розвиток Європи.
Римляни, перейнявши в греків їх сільськогосподарські знаряддя, істотно їх удосконалили. Вони додали до плуга колеса, різець і відвальну дошку, винайшли жниварку, стали використовувати молотильні ланцюги і серпи сучасної форми. Рим — батьківщина шибки. В Помпеях знайдені бронзові рами з залишками скла розміром 100Ч70 см. Римські майстри удосконалили колісний транспорт: візок доповнили поворотний передок і голоблі.
Доля культури залежить від того рівня соціального розвитку, на якому під впливом зовнішніх впливів сформована дана держава. Розходження між римською і грецькою культурами, розвиток яких відбувалося синхронно і багато в чому аналогічно, спочатку проявилося в розходженні міфологій. Римські боги не мали людського вигляду, не вступали в складні взаємини, позначалися лише іменами і відповідали за різні конкретні явища і функції. Така ж тверда і розписана регламентація лежить в основі організації держави, зафіксована і розвинута в формі римського права; членування будь-якої дії або процесу на окремі фази і функції, співвіднесеність кожної з них з певним богом привело, мабуть, до виникнення послідовного мислення, названого пізніше раціональним.
Демократизація римського суспільства являла собою не що інше, як введення майнової ієрархії (реформа Сервія Туллія) з метою забезпечити утримання армії — регламентувати участь в її спорядженні в залежності від доходів. Введення майнової класифікації населення, на відміну від грецького територіального розподілу поліса на філи, не торкалося родової структури римського суспільства, а лише оцінювало її і різноманітило економічними критеріями. Оскільки царі обиралися і поділяли владу з радою старійшин, можна говорити про те, що римляни перебували на стадії військової демократії. Вищі посади держави збігалися з військовими званнями.
Головною метою походів було не тільки розширення власних земель, але і розгарбування скорених країн і захоплення рабів. Очевидно, спадщиною військової демократії була і заборона сенаторам займатися торгівлею і фінансовими угодами. Ця заборона повинна була запобігти чужоземному впливові на римські соціальні структури, але на ділі привела до перетворення родової знаті в великих землевласників. Вершники, на яких заборона не поширювалася, стали аристократією фінансовою. Таким чином, на відміну від Греції і земельна, і фінансова аристократія була родовою. Змінити порядок політичним шляхом, хоча б дати всім італійським союзникам римське громадянство, намагалися брати Гракхи, але безуспішно. Саме реформа армії в останні роки II ст. до н.е. — набір незаможних добровольців, що потім одержували ділянки землі — поклала початок соціальним змінам. Можна побачити деяку аналогію між пізнішою епохою військових диктатур в Римі і періодом грецьких тираній. Але якщо останні були важелем остаточного силового ламання родового суспільства і утвердження панування спадкоємної аристократії, то військовий характер римського суспільства обумовив протилежну спрямованість диктатури Сулли: повернення повноти влади аристократам-землевласникам. Громадянська війна в Римі — це війна двох аристократій. Але військовий характер держави не дозволив встановити навіть аристократичну республіку: нова диктатура Юлія Цезаря привела, в остаточному підсумку, до єдиновладдя — принципату (імперії). Після короткого затишку в часи правління Августа розпалюється боротьба за трон між патриціанськими родами.
Боротьба за владу вимагала засобів і заохочення фінансової активності. Вже в епоху республіки лихварство набуло державних масштабів. Римська знать занурилася в нечувану розкіш і розпусту. Жінки ні в чому не поступались чоловікам. Родина деградувала.
У мистецтві провідну роль грала архітектура. Чільний принцип доцільності, чіткість і сміливість інженерного мислення давали можливість задовольняти і побутові потреби численного населення, і витончений естетичний смак аристократів (їх вілли з парками і палаци мали надзвичайну вартість). Етруські традиції в архітектурі і винахід бетону дозволили римлянам перейти від простих балкових перекриттів до арок, склепінь і куполів. Взагалі, римляни ввійшли в історію як видатні будівельники. Вони зводили монументальні споруди, навіть руїни яких дотепер вражають уяву. До них відносяться амфітеатри, цирки, стадіони, терми (суспільні лазні), палаци імператорів і знаті. В Римі будували багатоквартирні будинки — інсули — у 3-6, а часом і в 8 поверхів. Римські будівельники широко використовували бетон. Майже цілком з бетону побудований храм Пантеон (II ст.), купол якого діаметром 43 м зберігся неушкодженим до середини XIX ст. З бетону був споруджений фундамент Колізею (I ст.) глибиною в 5 м. З бетону будували фортеці, мости, акведуки, портові моли, дороги.
На початку нашої ери римляни винайшли водяні млини з колесом, що протягом багатьох століть, аж до Нового часу, залишалися основою енергетики.
Побутове начиння було більш різноманітне, ніж в Греції. Крім глиняного, широко використовувався бронзовий і скляний посуд. Були спеціальні пристосування для підігріву води і опалювання приміщень, що за принципом дії надували самовар. Одяг, як і в Греції, була незшитий (в чоловіків — туніка і тога, в жінок — туніка і столу); широке розповсюдження одержали різноманітні плащі.
Досягнення римської матеріальної культури стали основою технічного розвитку Західної Європи в епоху Середньовіччя.
Перетинання склепінь породило знамениту хрестово-купольну систему з чотирма стовпами в центрі; виникає напівкупол, що спирається на напівциліндричний виступ стіни — апсида: так народилися основні елементи майбутніх християнських храмів.
Оскільки в римських будівлях несучим елементом є стіна, колони і їх прикраси виконують лише декоративну
