Особливу роль у теоретичних дослідженнях відіграє аналізу-вання та синтез. Аналіз — це такий засіб наукового дослідження, при якому конкретне явище розчленовується на складові частими. Синтез є протилежним до аналізу. Він полягає у проведенні дослід-жень тих чи інших явищ в цілому, на основі об'єднання пов'язаних один з одним елементів у єдине ціле. Синтез дозволяє узагальнюва-ти поняття, закони, теорії.

Методи аналізу і синтезу взаємно пов'язані. У наукових дослід-женнях їх використовують однаково часто. При аналізі явищ і про-цесів виникає потреба у маніпулюванні великою кількістю фактів (ознак). Тут важливо навчитися та вміти виділяти головне. У цьому випадку може бути застосований засіб ранжирування, за допомогою якого виключають усе другорядне, що не впливає істотно на аналі-зоване явище.

Досить часто при проведенні теоретичних досліджень широко застосовується такий засіб, як абстрагування, тобто нехтування дру-горядними ознаками (фактами) з мстою зосередитися на найважли-віших особливостях досліджуваного об'єкту, предмету, явища.

У деяких випадках використовується формальний підхід, сутність якого полягає в тому, що основні теоретичні положення тих чи інших процесів або явищ надаються у вигляді формул з використанням спеціальної формальної (часто, математичної) сим-воліки. Застосування символів та інших різноманітних (добре ві-домих, або оригінальних символьних систем) дозволяє встанови-ти певні закономірності між такими фактами, які начебто не по-в'язані між собою.

Не дивно, що у сучасних теоріях спортивних ігор, гімнастики, педагогіки та інших наук гуманітарного циклу вживають такі фор-мальні підходи. Про це свідчить інтенсивний розвиток таких дисци-плін, як спортивна метрологія, педагогічна кваліметрія тощо.

У процесі проведення теоретичних досліджень застосовується як логічний, так і хронологічний (історичний) методи. Логічний ме-тод містить у собі гіпотетичний та аксіоматичний підхід. Гіпотетич-ний підхід ґрунтується на розробці гіпотези, тобто наукового припу-щення, що містить елементи новизни та оригінальності.

Найчастіше на початку проведення наукових досліджень, впро-ваджується розробка так званої робочої гіпотези (тобто, ще ніяким чином необґрунтованої гіпотези). Як правило, основна вимога до робочої гіпотези — достатньо повніше пояснити явища і процеси, які досліджувалися експериментально та відповідають загальним за-конам діалектики й природознавства. Такий гіпотетичний підхід ши-роко застосовується і є найбільш поширеним у прикладних науках. Тут гіпотеза складає суть, методологічну основу, теоретичне перед-бачення, стрижень теоретичних досліджень. Гіпотеза, у такому під-ході, є керівною ідеєю, власне, всього дослідження, вона визначає напрямок і обсяг теоретичних розробок.

Найбільш чітко і повно сформулювати робочу гіпотезу досить важко тому, що від того, яким чином сформульована гіпотеза, зале-жить ступінь її наближення до остаточного теоретичного вирішення проблематики, тобто трудомісткість та тривалість теоретичних роз-робок. Успіх залежить від повноти зібраної інформації, глибини її творчого аналізу, цілеспрямування методичних висновків за резуль-татами аналізу, чітко сформульованих цілей і задач дослідження, до-свіду та ерудиції науковця.

На стадії формулювання гіпотези теоретичну частину необхід-но розчленити на окремі, більш конкретні, питання, що дозволить спростити їх проробку. Основою для проробки кожного питання є теоретичні дослідження, виконані різноманітними авторами. Науко-вець, базуючись на результатах глибокого професійного та критич-ного аналізу, а також формулюючи (у разі потреби) свої пропозиції, розвиває існуючі теоретичні уявлення або пропонує нові, які є більш раціональними у теоретичному вирішенні проблеми.

Слід зауважити, що гіпотетичний підхід не завжди був універ-сальним методом наукових досліджень. Наприклад, як відзначає С. І. Вавілов, Ісаак Ньютон скептично ставився до гіпотези і тому практично ніколи не користувався гіпотетичним методом. С. І. Ва-вілов вбачає, що суттєвий вплив на науковий метод досліджень та-кого геніального фізика, як Ньютон, належить його вчителю про-фесору Ісааку Барроу.

Але в останні часи все більшого значення набувають дослід-ження з питань прогнозування, економічного обґрунтування, органі-зації виробництва, що відбиває комплексний характер складних сис-тем. Оптимізація структури підприємств, інформаційні та інші керувальні процеси займають головне місце саме в тих дослідженнях, які обумовлені використанням ЕОМ.

Логічний та хронологічний підходи поєднані між собою тому, що кожне конкретне знання, яке отримане за допомогою логіки, по-винно розглядатися в історичному аспекті.

У прикладних науках основним методом теоретичних дослід-жень є гіпотетичний. Його методологія містить у собі:*

вивчення фізичної, хімічної, економічної та іншої сутності до-сліджуваного явища за допомогою описаних вище засобів пі-знання;*

формулювання гіпотези й упорядкування розрахункової схеми (моделі) дослідження;*

вибір математичного методу дослідження моделі та її вивчення;*

аналіз теоретичних досліджень і розробка теоретичних положень.

Визначення фізичної, економічної та іншої сутності досліджу-ваного явища (або процесу) складає основу теоретичних розробок. Результатом такого дослідження повинно бути багатобічне висвіт-лення суті процесу, яке базується на конкретних законах фізики, хі-мії, біології, політекономії тощо. Для цього дослідник повинен ви-значити класичні закони природничих та гуманітарних (суспільних) наук і вміти їх використовувати стосовно до робочої гіпотези науко-вого дослідження.

Ґрунтом для аксіоматичного методу є очевидні положення (ак-сіоми), прийняті без доказу. За цим методом теорія розробляється на основі дедуктивного принципу. Більш широке поширення такий під-хід має у теоретичних науках (наприклад, математиці).

Хронологічний (історичний) підхід дозволяє досліджувати ви-никнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності. Основна мета такого дослідження полягає у виявлен-ні внутрішніх і зовнішніх зв'язків, закономірностей, протиріч. Такий метод дослідження використовується переважно у гуманітарних (на-приклад, соціальних, суспільних) і, головним чином, в історичних науках. У прикладних науках