яке стало базою для гарячкових наукових дискусій і пошуків - легенду про Атлантиду. Чудовий міф, який не дає спокою науковцям і понині. Учень Сократа і вчитель Арістотеля багато подорожував по світу і приплив морем в Єгипет. З десяти його творів, два ("Крітій" і "Тімей") присвячені таємничому народові, який загинув на острові у вирі природних катаклізмів. Куди поділися ті, хто вцілів, - невідомо. Сказання про Атлантиду Платон почув ще від свого діда Крітія, якому передав його "наймудріший з семи мудрих Солон", а Солон дізнався про цю "казку" від єгипетських жреців в Саісі. Саіс -- одне з найстародавніших міст в дельті Нілу. Його і відвідав Платон, щоб мати доступ до першоджерела.
Фактично, походи великого грецького завойовника породили ще один етап взаємоприникнення духовних культур Заходу і Сходу.
Період еллінізму можна вважати ще одним етапом взаємовпливу та подальшого взаємопроникнення духовних культур. Факторами, що спричинили цей процес, була не тільки грецька експансія, а й торгівля, мандри, родинні контакти різних народів. На це звернули увагу не тільки історики-елліністи, зокрема Полібій (II ст. до н.е.), а й пізніше - історики римського періоду -- Лівій та Аппіан.
При цьому слід зауважити, що чим давніші часи у їх відліку назад, тим тіснішими були контакти і швидшим взаємообмін. З утворенням міцних державних організацій, зв'язки народів слабшали і взаємопроникнення відбувалося частково і все більше поверхнево.
Діалог культур Заходу і Сходу тривав і в римський період. "Всі дороги ведуть до Риму", - недаремно проголошує давня приказка. Починаючи з першої половини II тис. до н.е. і впродовж наступних двох тисяч років Рим поступово завойовує собі "місце під сонцем".
Вже на початку нашої ери римські торговці стають постійними "клієнтами" на Сході -- в Індії та Китаї. На Малабарському березі серед храмів, присвячених місцевим богам, з'являється римський храм на честь імператора Августа. В ці жорстокі для світу часи римського панування і піку розбещеності великий філософ Сенека (І ст.) повторить принцип давньогрецьких стоїків, дуже подібний до моральних принципів індійських філософїв-схимників: "...стійко переносити все, що дарує доля".
Рим воює і завойовує. В числі поневолених народів опиняється і маленька Іудея на Близькому Сході, звідки на територію окупантів -- вже зі Сходу на Захід - прийде оновлена "стара" віра, що проголосить етику доброї волі, милосердя, братерське єднання, вселенську любов до ближнього, проповідувану учнями Ісуса Христа. Великий Рим фактично сам "підрубав гілку, на якій сидів", ненавмисно давши "зелену вулицю" всесвітній релігії. В Римі переплітаються духовні витоки Заходу і Сходу.
Читаючи Євангеліє, освічений грек згадає своїх філософів. Адже ще Платон говорив про інший, кращий світ, в якому живуть душі праведників. Великий ідеаліст не помилився, стверджуючи, що світом правлять ідеї. Християнство стає ідеєю і ідеалом багатьох народів. До речі, ще Діоген Лаертський не робив різниці між елліном і варваром, називаючи себе "громадянином всесвіту", відображаючи у своєму кредо космополітичні погляди піфагорійців і більш давні -- мудреців-дравідів Індії.
Читаючи Євангеліє, освічений римлянин обов'язково згадає Сенеку, адже і цей римський філософ-гуманіст вчив віддавати добром за зло. Ідеї та погляди переплелися і відобразилися в гуманістичному спрямуванні християнства.
Підсумовуючи цю історичну епоху можна сміливо сказати, що з утвердженням християнства завершився третій період взаємопроникнення духовних культур Заходу і Сходу, який розпочався зі становленням Римської імперії і закінчився з її загибеллю. Після цієї активної фази діалогу духовних культур настало деяке затишшя, яке не припинялося в плані дослідження і пізнання Сходу.
Що стосується України, то під впливом римських провінцій на території нашої батьківщини в II-V ст. склалася своєрідна культура -Черняхівська. Лише в їй притаманних рисах, вона простягнулася від Нижнього Дунаю до Середнього Дніпра. Історики висунули цілий ряд гіпотез стосовно засновників Черняхівської культури.
Одні стверджують, що творці цієї культури є тільки слов'янські племена - предки українців. Інші заявляють про значний вплив готських елементів в культурі аборигенів. Треті вважають, що домінуючими силами в творенні даної культури були пізні сармати. Швидше всього, черняхівська культура створювалася спільними зусиллями одних, других і третіх. Культурні прошарки накладалися і "замішувалися" на слов'янському грунті. Питання ще вивчається і справа -- за новими даними і дослідженнями науковців.
В наступному столітті, після падіння Римської імперії, розквітає Візантія -- східна наступниця західної культури. Але в неї немає вже ні тих сил, ні тієї потужності, яка рухалася разом з прогресом культури і створила зусиллями багатьох народів унікальну античну культуру.
В столицю Візантії Константинополь приїжджають дипломатичні місії, припливають кораблі з Півночі, Півдня і Сходу. Ще багато що нагадує про Рим. До певної міри, Візантія опинилися в подібних умовах як колись птолемеївська Олександрія. Тут знову переплітаються ті ж зв'язки Заходу і Сходу. Колись Еллада була світлою "молодістю" греків -- могутня, смілива, красива і повна життєвих поривань, постійних пошуків, з вірою в себе і світ. Рим був зрілістю Європи -- грубим, відчайдушним, дещо агресивним, розбещеним владою і зверхністю над усім світом. Візантія ж стала "старістю" Європи - корислива, підозріла, лінива, заспокоєна і жадібна. Візантія стала згасаючою зіркою європейської культури. Духовної - теж. Візантійський період, хоча й не перериває зв'язків Заходу і Сходу, проте для духовної культури він виявляється дещо застійним.
В Ірландії народжується сага про моряка Майль-Дуйна. В неї вплетені слова псалму Давида і вірші Вергілія -- дивний синтез духовних елементів східної та західної культур (HI-IV ст.).
В VI столітті