Ряд нових творчих задач поставив перед собою Едгар Дега (1834-1917). Він примикав до напрямку імпресіоністів, хоча його мальовничі прийоми були іншими. У центрі мистецтва цього художника коштує зображення людини. Він писав людей різних суспільних шарів: модисток, праль і прасувальниць за роботою, балерин у хвилини відпочинку, на чи репетиціях під час виступів на сцені; побутові сценки - у кафі, на вулиці, на стрибках.

Дега вмів помітити незвичайний виразний жест, знайти рідкий кут зору (зверху чи збоку), що повідомляє зображенню гостроту і новизну. При першому погляді на його полотнини здається, що це випадково побачений, як би вихоплений шматок дійсності. Насправді в них усі ретельно продумано. От цією чіткою композицією, а також увага до визначеності і чіткості ліній добутку Дега відрізняються від робіт інших імпресіоністів.

Одночасно з імпресіоністами в 80-х рр. У Франції виступає зі своїми картинами голландець Винсент Ван-Гог (1853-1890), мистецтво якого найтіснішим образом зв'язано з розвитком французького живопису. Володіючи яркою самобутньою індивідуальністю, Ван-Гог виробив свою власну мальовничу манеру. Людина напруженого внутрішнього життя, загострених почуттів, художник не міг упокоритися з навколишньою дійсністю, повної протиріч і несправедливості. Образи його картин пофарбовані песимістичними і тривожними настроями. Любою портрет, чи пейзаж натюрморт наповнений у Ван-Гога тими неспокійними почуттями, що збурювали і його самого. Він досяг небувалого дотепер у мистецтві емоційного впливу кольору, динамічності мазка і ліній, гострої виразності форм. У його картині 'Кафі ввечері' інтенсивно синє небо здається зловісно похмурим, незважаючи на величезні сяючі зірки. Пронизуючо-яскравим, лимонно-жовтим світлом залите вуличне кафе. У ньому сидять відвідувачі, по вулиці йдуть перехожі, але над усім панує настрій пустельності і тужливої самітності. Той же настрій присутнє й у картині 'Нічний кабачок в Арле'.

При житті Ван-Гога його картини не зустріли визнання і були високо оцінені лише згодом.

Пізніше визнання одержало і творчість Поля Сезанна (1839-1906). Спираючи на окремі завоювання імпресіоністів, він багато в чому відходить від них, створивши свою особливу манеру. Художник прагнув знайти постійний, що не залежить від висвітлення в даний момент колір зображуваного предмета. Сутністю його шукань була передача форми співвідношеннями барвистих тонів. 'Колір ліпить предмети', - говорив Сезан. Так, у 'Натюрморті з персиками і грушами' форма кожного предмета передана найтоншими градаціями кольору, а композиційне розташування продумано у всіх деталях.

Усе здається матеріально відчутним і об'ємним. Але, завоювавши ці якості, живопис Сезана втратила, однак, конкретність у зображенні реальних предметів. Часто в його добутках не можна зрозуміти, які саме фрукти зображені, які узяті тканини, з чого зроблений той чи інший предмет. Ці елементи абстрагування, закладені в самому методі Сезана, привели згодом мистецтво його послідовників до повної умовності форм і абстрагованості.

Пошуки свого особливого шляху в мистецтві характеризують і творчість Поля Гогена (1848-1903). Подібно Ван-Гогу, він теж хотів протестувати своїм мистецтвом проти навколишньої дійсності. Але він не боров з її пороками, а біг від них. У1891 р. Гоген їде на Таїті - один з островів Тихого океану. Художника заполонює екзотична природа цього острова, а життя таїтянських племен, недоторканих сучасною цивілізацією, залучає його своєю наївністю і чистотою. У картині 'Таїтянка, що тримає плід' силует жінки обкреслений простими і ясними контурами.

Художник любується її спокійним смаглявим обличчям, природною грацією пози. Візерунок спідниці нагадує форму галузей і листів над головою жінки. Гоген не прагне до оптичної вірності в передачі навколишнього світу. Він пише не стільки те, що бачить, скільки те, що хоче побачити навколо себе. Картини Гогена по своїй площинності, орнаментальності і яскравості фарб нагадують декоративні тканини і певною мірою - мистецтво східних народів. Крім того, Гоген викликав своєю творчістю великий інтерес до культури неєвропейських народів, і це складає його безсумнівну заслугу.

Отже, як бачимо, імпресіонізм – це художній стиль у мистецтві останньої третини XIX - початку XX ст., що зробив величезний вплив на все наступне мистецтво. Характерними ознаками його є те, що його представники прагнули передати безпосереднє враження від навколишнього світу, мінливі стани природи.

Серед майстрів, що найбільш сильно випробували вплив живопису Делакруа, Курбе, Дом’є, були в основному художники, яких в історії мистецтва пов'язують з напрямом імпресіонізму і постімпресіонізму. Власне історія імпресіонізму охоплює всього 12 років: з першої виставки в 1874 р. по останню, 8-у, в 1886 р. Але передісторія цього напряму в мистецтві значно довша. Її витоки лежать в боротьбі романтиків з академістами, в антагонізмі Енгра і Делакруа, в шуканнях барбізонців, в реалістичних полотнах Курбе і в графіці Дом’є. В 1863г. художники, не прийняті офіційними суддями на чергову виставку, влаштували свій «Салон знедолених», на якому і був представлений знаменитий «Сніданок на траві» Едуарда Мане. Гучними скандалами супроводиться поява картини, в якій Мане зображає в незвиклій живописній манері одягнених молодих людей і жінок. Звертаючись до композиції «Сільського концерту» Джорджоне, він цікавиться перш за все проблемою сонячного світла, світло-повітряного середовища, в якому представлені як фігури, так і предмети в ландшафті. Ще більше обурення викликала «Олімпія» (Салон 1865 р.) – зображення жінки на жовтій шалі і