як Ковжун сприймав італійське, старе й нове мистецтво, може показати лист до автора цієї статті, з березня 1931 де він, писав з Риму. В Празі бачив виставку сучасного французького мистецтва: був Пікассо, Брак, Леже, Озаяфан. Матіс і ін. Зробила на мене враження колосальної маляр-ської культури, випещеної до можливих границь, серйозної, глибокої. Така сама виставка у Відні нор-вежців — уже не те. Норвежці куди менше культурні і тяжкі та тяжко думні. Одначе були і там речі цікаві і формою, і змістом, лише норвежці так говорять не чують кольору. Взагалі, кольорами вони просто таки не вміють оперувати. В ґалерії Kunsthistorisches Muє багато прецікавого — та мене прикувало пару малих речей Перуджіно. Про свої вражання Вам пи-сати не буду, бо вони складні дуже і не здецидовані вповні. Наразі — захвилююсь багатьома речами, які бачив, та ось Рим зовсім мене розторощив.
„Стара римська архітектура цікава, середньовічна дуже імпонує своєю грандіозністю, але маляра в Римі не знайшов. Ні Рафаель, ні Мікель Анджельо мене цілком не захопили. Я подивляю в них майстерність та віртуозність, та не знаходжу в них ні кольору.
Початки «Асоціації незалежних українських Митців» припадають ще на 1930р. Коли автор цих рядків вперше вернувся з Парижа в 1930р., між мистцями йшли дискусії про потребу якоїсь фахової мистецької організації; так спочатку сформувався «Союз українських мистців» (СУМ), але ж публічно під своєю назвою він ніде не виступав, хоч його заходами й улаштовано в Національному Музеї у Львові посмертну виставку В.Крижанівського та взято участь у редагованім М.Голубцем «Українськім мистецтві».
Але 4-е т. того журналу, хоч і видрукуване в книгарській продажі так і не з’явилося, а кілька зацілілих чисел належать сьогодні до великої рідкості. Потому Ковжун разом з М.Осінчуком виїхали до Італії, а автор цієї статті знов у Париж, звідкілля повернулися пізнім літом 1931р., привізши з собою цілу виставку „Паризької групи". Зараз же виникли різні тертя З .,парижанами". Мистці у Львові вважали, що ви-ставку треба улаштувати не під гаслом „Паризької групи", а тільки — українського мистецтва; Ковжун переконував, що такого Андрійка чи Грищенка треба в нас показати саме на у к р а ї н с ь к о м у, а не французькому, чи там паризькому, тлі. З тим і пого-дилася більшість „парижан" і згодилася підтримати нову мистецьку організацію; друга частика, менша, вважала це замахом на себе. Але що остаточно при-єдналися до нас найсильніші індивідуальності з на-ших „парижан", сецесія кількох - мистців не грала ролі щодо майбутнього обличчя об'єднання.
Взагалі Ковжун був проти перецінювання „Па-ризької прупи", як цілості, був тільки за окремими одиницями з неї. В одному листі (з 3. YIII. 1931), писаному в часі підготови до II. Виставки, писав він про те, що поодинокі мистці з-за кордону, які цікаві вами не були б, „не заважать на рухові наших ми-стецьких справ узагалі". Згадавши різні мистецькі групи, писав він:
„А чому так є? Тому, що ті групи не мають ясно означеної дороги і ясних мистецьких ідеалів. Для них мистецтво це: для одних „штука" з великої „Ш", а для других віра у власний „талант" і власну геніальність та „могутність" власного мазка в кращім випадку, в гіршім — малпування великих сучасних майстрів... Зрештою — паризька група дуже сороката в мистець-ких шуканнях. Хиба її брати „територіяльно"?... На Україні (Східній) такої каші немає - Там є центр" і великі угрупування. Тому вони сильні і цікаві. Таке угрупування хочемо і ми створити з АНУМ. Групу найсильніших і найкультурніших українських мистців Заходу — бо вони є! Є десь Бутович, є серйозна Музикова, є Андрієнко — для них одних варто заложити організацію! Хоч, може, вони будуть і проти неї — припустім: то була б шкода!.. Тільки організовано можем зробити наше (наших членів) мистецтво активним і впливовим. І так буде. Отже менше енерґії на територіяльний реґіоналізм, а більше на загальне, ширше, глибше, ясніше, солідне! Не сум-ніваюся, що Ви чуєте в цих словах те, що я хочу і думаю, і це треба відчути всім нам. А це певно буде, бо кожному ж ясно і зрозуміло, про що йде.
„А йде нам про великі і глибокі речі. Не місце тут, в листі, про них писати, одначе вистачать мені аргументи, що: 1. робота всіх мистців України мусить доповнюватися взаємно і бути близькою духом всім нам; 2. багатство течій і шукань тоді буде мати значення, чим вони будуть ясніші, і, через організацію, доступніші і простіші, звичайне об'єднання май-стрів.
„А щодо критиків, — то будемо ми — будуть і кри-тики. Зрештою критик має право з'явитися і в 2131 p., але ми мусимо бути тепер. Ми в своїм „Ми-стецтві потрапимо сказати, що нам треба, а щодо лаврового вінка, то обійдемося й без нього ...
В такій атмосфері постала Асоціяція. Остаточну назву і програму оформили ми одного літнього дня в підльвівському селі Зашкові, де Ковжун та Осінчук малювали церкву. Це Ковжун вигадав і умотивував назву АНУМ. Постановлено покласти Асоціацію на площину професійну, стягнути до неї визначних укра-їнських мистців новіших напрямків,