Отак праця Асоціяції пішла передусім у двох на-прямках виставки і видавництво. Одне було тісно пов’язане з другим. Виставки АНУМ були культурни-ми подіями Львова, навіть такі, що стояли більш під впливом формалістичним і, тим самим, не могли числити на широку публіку. Важне було те, що створювано рух, зацікавлення; можна було сперечатися за вартість поодиноких творів чи напрямків, але ж годі було заперечити, що така атмосфера шукань надихає мистецтво новим духом, дає; йому нові форми.

Вже самі крайності, презентовані на виставках АНУМ, показували про те, який широкий круговид мало українське мистецтво.

„Одне можна з певністю сказати, - писав Ковжун у вступі до каталогу VI Виставки АНУМ, що наше образотворче мистецтво переросло своє оточення, що воно розросталося вшир і вглиб — що відбулася диференціяція мистецьких сил... Цикл наших виставок" а також попередніх вистав ГДУМ, серія видань з об-сягу мистецтва, статті в періодичній пресі та відчити, наочно показують з одного боку всю складність про-цесу розвитку сучасного українського мистецтва в ці-лому, з другого — свідчать про його живучість, про настирливу акцію впливати на оточення, промовляти у власному імені, як частина української культури.

«Та все те не означає, що вже знайдено той чи інший мистецький вислів у формі окресленої мистець-кої течії, що була б виразницею якоїсь одностайної сучасної української образотворчої думки. Навпаки. Це означає, що сьогочасне українське мистецтво йде різними шляхами, що тим самим воно є, не лише в русі, але й у процесі творення, щоб з часом дійти до однодушної досконалости, однодушно відчутої постійної сили, що дасть нам нову форму, а з нею і стиль.

«Шлях до такої однодушности — це мистецький рівень наших творів, який нас об'єднує; через нього ми дійдемо до повного мистецького вислову .

Далі йдуть рядки, дуже характеристичні для озна-чення мистецького світогляду Ковжуна:

„Ми несемо на собі величезну відповідальність: ми завершуємо мистецтвом усю складну будову нашої культури, ми її творимо; наша праця, хоч чужа нашому громадянству сьогодні, — рішучо вплине на наступне покоління, бо лише творчість має такий вплив і лиш вона вносить зміни, та лише творець може відчути й передбачити те, що він вклав свій творчий вогонь, що запалює інших.

«Вогонь! Вогонь у малярстві, в образотворчім мистецтві – це не сюжет, не ілюстрація, не опис природи фарбами – це ані не ліричний вірш на полотні, ані не драматична дія в рисунку, ані моменти діалогів чи полотняне дзеркало портрету, це одушевлена творцем форма і фарба. Саме форма й фарба впливають так само, як тепло чи холод, біль чи радість – вони є виявом нашої мистецької творчості. Це незмінні вартості образотворчого мистецтва і ми їх у першу чергу видвигаємо, розуміється ніяк не нехтуючи й сюжетом як чинником помічним, що його окреслює як «малярський сюжет». Ми повинні і мусимо вернутися до такого розуміння нашого образотворчого мистецтва - бо інакше не знайдемо місця в світовому мистецтві, не матимемо повновартісних мистецьких творів. Ми не можемо сприймати пасивно світовий мистецький рух, ми можемо сприймати його лиш активно, вносячи й свої мистецькі елементи до сучасної мистецької творчості…»

Те, що Ковжун писав про «форму й барву» покривається зовсім із поглядами сучасних йому західних формалістів. Але ж, коли ті, виростаючи на базі економічно багатих культур, могли собі дозволити на абстрактне трактування мистецтва, Ковжун змагав до того, щоб сухі „геометричні" формули налляти жи-вим змістом. Цікаво, напр., як сприймав він кубізм. Цю справу не шкодить у нас заодно видвигати і вде-сяте пояснити, бо в нас, на основі доривочно бачених „творів кількох закордонних чи своїх таки невдах, прийнято казати про деґенерацію цього та подібних напрямів, забуваючи про те, яку монументальну чіт-кість стилю дали вони новому мистецтву, хоч би іта-лійському, німецькому та французькому.

„Кубізм — писав Ковжун в одній статті про Архипенка — це передусім принцип ладу. Коли кубізмові приписують аналізу на некористь чуття, то все те лиш в ім'я ладу. Коли твір шукає, ладу — він наближається до синтези, а далі залишається слово за мистцем. Властиво кубізм зробив найбільший перелім у новочасному мистецтві, коли навчив будувати образ. Так само метода Архипенка в різьбі навчила будувати форму і посунула різьбу до несподіваних мож-ливостей.

„Тому вважаємо кубізм найвизначнішою мистець-кою подією нашої доби”...

Але, їв іншій статті, в якій Ковжун обговорював виданий берлінським «Українським Словом» альбом Архипенка, він виявив також і своє, ясне відношення до всієї абстракції:

„Коли форму Архипенка схарактеризуємо як фор-му зовсім абстрактного стилю (в розумінні модерно-европейськім, „інтернаціональнім"), то для нас ясним стане, що Архипенко, згубивши національно-українську форму й традицію, як грунт своєї творчості – прийшов до мистецького Гордієвого вузла. Розрубати той вузол абстрактного стилю можна саме національною передачею форми, національним стилем, якого треба шукати в джерелі українського мистецтва, його чистого початку, не вбитого і забрудненого фальшивими сучасними, чужими правдивому мистецтву вимогами. Тоді нас