НАТАЛКА МІЛЯНІВСЬКА. „Нова Хата” – Рік ХІІІ. Львів. квітень 1932: ч.4 ст 4.

Коли я недавно довідався від одного з моїх краківських приятелів, що на відділі скульптури кра-ківської академії мистецтв студіює Українка п. На-талка Мілянівна, я зараз таки звернувся до неї з просьбою написати мені щонебудь про себе та про свої мистецькі студії, переживання та заміри на бу-дуче. Відповідь наспіла незабаром. Дістав я від Н. Мїлянівни два листи, та кілька фотографічних знимків і скульптур і рисунків.

Вибираю з листів тільки те, що з огляду на дальшу дорогу молодої артистки видається істо-тно важним. П. Наталка Мілянівна з уродження Львовянка, дочка урядника, перенесеного „на Мазури" до Кракова. 1915 р. скінчила вона учительський се-мінар, після чого вписалася на рисункові курси ім. А. Баранєцкого в Кракові. Тут пробула вона чотири роки під орудою проф. Водзіновского, а відтак Стахевича. Крім цього відбула двомісячний курс краєвиду під орудою малярки Рихтер-Янов. На першому році науки одержала п. Мілянівна нагороду за рисунки, а в другому році І. нагороду за теж саме. На тре-тьому році за олійну голову дістала нагороду. В 1919р. перей-шли учениці зга-даних курсів до академії в хара-ктері „надзвичайних,. З ними пе-рейшла і п. Мі-лянівна, при чо-му поступила в скультурну клясу проф. Ляшки. Протягом року принято її як зви-чайну ученицю академії, а на при-кінці за скульп-турний начерк жі-ночого акту (гл. репродукцію) на-городжено „по-хвальною згад-кою".

На скульптуру перекинулася п. Мілянівна тому, що, як сама каже — „полотно, папір, краля і уголь дорогі до неможливості. Глина - дешевше! Виліпиш щонебудь, професор огляне, похвалить, чи покрутить носом, здусиш масу в безобразну кулю і знов починаєш ліпити акт.

Олександер Мурашко

Олександер Мурашко (убитий більше-виками) це „тонкий художник з темпераментом і єв-ропейською культурою не даремно числиться одним з кращих художників не тільки на Вкраїні, але в Ро-сії і за кордоном. Його роскішні, благородні просто-тою портрети, барвисті картини, в яких сюжет і кольорит єднаються в один чудовий акорд, це справ-жнє не підроблене мистецтво. Це мистець, в якого можна і слід декому повчитися, але майстер без того „ловкачества", яке нагадує каліграфію військового писаря".

Самотою стоїть на київському ґрунті галичанин проф. Микола Бойчук, що „кохається в примі-тивному мистецтві, захоплюється красою ліній, мону-ментальністю композицій, спокійною лагідністю фре-скового кольориту". Широкі симпатії здобув собі серед київської публики маляр М.Козік. „Було щось свіже, своєрідне в Його творах, що зу-пиняло глядача перед собою". Мимо помітних тут і там впливів московських малярів в роді Коровіна чи Малявіна в деяких його роботах „почувалася справжня сила, сувора краса строгого кольориту. Але, на жаль, художник, мабуть, переживає якусь крізу, бо став одноманітним, грубим в кольориті та недба-лим". За те росте і могутніє талан другого вихованка Москви Б. Романова. „Художник постійно шукає нового, любується в ріжних краскових гамах, диву-ючи нас тонкістю та роскішністю. В нього стільки правди, але мистецької правди, поетичної, стільки щирости і сили, що нам нечасто приходиться бачити таких річей на київських виставках".

Артистом з ласки божої являється і Г. Дядченко, якого київська публика не зрозуміла. Про нього дасться сказати, що він є „першим з тих, що поклали перше каміння фундаменту будучого націо-нального мистецтва. Чимало для українського ми-стецтва зробив поляк з роду, уродженець звенигородщини Станиславський, якого виставку уладжено в Київі. Він покохав Україну і віддав Ті в своїх мініатюрних пейсажах такою, якою бачив її очима рідного, не чужинця. Він перший дав ключ до зрозуміння ча-рів нашої чудової країни, показав всю красу, всю її краскову роскіш. Це не було захоплення чужинця „благословенной Малоросіей", холодне й не глибоке, а палке захоплення поета і пророка; і краєвиди Станиславського, ці маленькі перлини, це не були соло-денькі „малороссийские виды" що з краківської академії вийшли — Михайло Жук, Микола Бойчук, Олекса Новаківський, Іван Труш, Іван Северин, Михайло Гаврилко, Яків Струхманчук, Касперович, Масляників та Микола Бурачек.

На краківському