В оздобленні титульних аркушів дедалі більше уваги приділяється рослинним орнаментам а в сюжетних композиціях - правдивому відтворенню навколишньої дійсності: зовнішнього і внутрішнього виглядів споруд, меблів, одягу, місцевої рослинності, тварин тощо. Інколи на звороті титулу вмішували гравюри «Успіння» або «Вседержителя» в оточенні сюжетних клейм або рослинних орнаментів.

Показовий щодо цього виконаний майстром Іллею титульний аркуш книги «Євхологіон, альбо Молитвослов, или Требник» 1646р. (далі називатимемо її скорочено Требник), що його уклав Петро Могила. Касіян В. Мистецтво графіки. - К., 1960. - С. 19-21. Завдяки тому, що світлого тла паперу мало, а штрихи тоненькі й густо покладені, весь аркуш має вигляд легкої мережки. В семи більших, вертикально поставлених овалах зображені сцени «таїнств», в дванадцяти менших - «страсті», а також арка з червоно-чорним написом. У таких титулах, якщо їх довго розглядати, можна виявляти все нові й нові деталі — в групуванні постатей, в зображенні одягу, інтер'єрів.

На всіх етапах історії українського друкарства і гравюри спостерігаються тісні зв'язки між київськими і львівськими видавцями та художниками. Вони обмінювалися не тільки шрифтами, кліше, а бувало, й самі виїжджали до міста, в якому готувалося те чи інше видання. Ось чому ілюстрації одних і тих же майстрів зустрічаються як у київських, так і в львівських виданнях. І хоча цих майстрів можна об'єднати в одну школу українського деревориту, кожен з них являє собою неповторну індивідуальність.

Львівський гравер Георгій працював у 30-40-х роках 17ст.. його твори зустрічаються у виданнях Братської львівської друкарні-Євангеліях (1636, 1644, 1690 і 1743рр.), Октоїхах (1639 та 1644рр.) увагу привертають титульні аркуші до цих видань, що зберігають традиційну арку для заголовка, в тимпанах якої вигравірувані голівки ангелів. Георгій полюбляв помірну густоту штрихів, гарно ритував, у пропорціях постатей та облич дотримувався приписів ренесансної естетики. Це добре видно, наприклад, на гравюрі «Вседержитель» - «Акафісти...» (1624), повтореній у Євангеліє 1636р. як і митці Києва, Георгій схильний до монументалізації образів. Його «Розп'яття» в Євангеліє (1636) — це велична композиція, розгорнута фронтально по площині, а три хрести й чотири особи пристоячих займають майже весь формат гравюри. Постаті створюють особливу атмосферу значимості події. Щоб не вносити елементу, який би знизив високий пафос, автор не показує сторожі й воїнів, котрі, за Євангелієм, розігрували облачения Христа. Горизонтальні штрихи на небі та натяк на міський ландшафт на задньому плані не шкодять увиразненню головного в гравюрі. Можливо, Георгієві належать ще й інші гравюри в цій книзі, які за манерою виконання подібні до підписаних ним робіт.

Значний вплив на друкарство справило розширення духовних інтересів і запитів людей того часу. Про це ми можемо судити, зокрема, по великих бібліотеках, що належали навчальним закладам, монастирям та приватним особам. Касіян В., Турченко Ю. Українська радянська графіка. - К.: Академія наук української РСР, 1957. - С.25. Тут були книги з різних галузей знань, серед яких особливо часто знаходимо праці з гуманітарних наук і мистецтва в німецьких, італійських, французьких, голландських, польських виданнях.

На тлі загальноєвропейського мистецтва українські митці вишивали і свій оригінальний візерунок у всіх видах і жанрах з властивими різним стилям особливостями: для ренесансу - величною урочистістю, рівновагою й гармонією; для барокко - динамікою складних композицій, контрастною грою світлотіні, пишністю архітектурно - орнаментальних оздоб, алегоричністю, символікою, експресією образів.

Дедалі ширше розвиваючи в своїй творчості традиції народного образотворчого мистецтва, відбиваючи в певній мірі ідеологію народних мас, майстри вносили свіжий струмінь у тематику і технічні прийоми офіціального, церковно-феодального мистецтва. Логвин Г.Н. З глибин гравюри українських стародруків XVI - XVIII ст. -К.: Дніпро, 1990.- С.32. Художні пам'ятки 17-18 ст. відбивають зростаюче прагнення митців відгукнутися на такі найбільш хвилюючі події в житті українського народу, як боротьба проти польських і турецько-татарських загарбників, національно-визвольна війна 1648-1654 pp., возз'єднання України з Росією, російсько-шведська війна і т.д.

Поширення граверства зумовлювалося розвитком друкарства, а в зв'язку з цим - потребою в ілюстраціях, що виконувалися засобами гравюри на дереві і міді.

Розвиток українського графічного мистецтва не був відірваним від основних процесів у тогочасному мистецькому житті. Українські гравери підтримували тісні творчі зв'язки з російськими митцями, були знайомі з зарубіжним мистецтвом. Відомо також, що російські, і насамперед московські, художники приїздили на Україну і брали активну участь в ілюструванні різних видань. Ці живі взаємозв'язки, що особливо зміцнилися після возз'єднання України з Росією, відіграли позитивну роль у розвитку українського графічного мистецтва. Яців P.M. Львівська графіка. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 10.

У гравюрах львівських видань 16-18ст. виразно простежується типовий для тогочасного східнослов'янського мистецтва процес секуляризації, В цьому руслі відбувається зміна світоглядної позиції митців - від геоцентризму до антропоцентризму («Людина - міра всіх речей»). Візантійський стиль, який диктував строгі іконографічні канони в давньоукраїнському мистецтві, під впливом ідей Ренесансу втратив свої панівні позиції. У трансформації творчого мислення граверів дедалі більшого значення набувають життєві спостереження, завдяки чому поглиблюються їхні знання про анатомію людського тіла, про гармонію у природі. Ще більша наближеність змісту книжкової гравюри до явищ реального життя спостерігається у