Під пильним наглядом жорсткої царської цензури українське книгодрукування не могло нормально існувати й розвиватися. Протягом півстоліття, до середини 19ст., не з'явилося видань з цікавим художнім оформленням. Видавалися в основному невеличкі популярні дешеві брошури у м'яких обкладинках з наївними малюнками на них або й зовсім без оформлення.

Поштовхом до активізації поступу графічного мистецтва послужила відкрита у Львові 1822р. перша літографська майстерня. Нова техніка швидко прижилася на місцевому ґрунті, ставши важливим засобом масового поширення мистецьких творів. Серед численних випусків майстерні (власники Юзеф і Петро Піллери) траплялись і високохудожні, технічно досконалі твори. Книга і друкарство на Україні. - К.: Наукова думка, 1965. - С.23.

З середини 19ст. помітно деяке пожвавлення книгодрукування на Україні, і водночас зріс рівень графічного оформлення деяких видань, до яких виконуються заголовки мальованими шрифтами з орнаментальним обрамленням. Кім того, на обкладинках часто друкуються малюнки історично-етнографічного характеру, пейзажні краєвиди.

Скасування панщини у 1861р. не тільки зумовило швидке піднесення промислового виробництва країни, а й на певний час створило сприятливі умови для розвитку національних культур і передової суспільно-політичної думки. Це був період торжества і бурхливого розвитку українського і російського реалістичного мистецтва, яке остаточно перемогло академізм і завоювало палкі симпатії і підтримку широких мас.

Умови для розвитку української книжкової графіки в другій половині 19 ст. були надзвичайно важкі, У 1863 р. циркуляром міністра внутрішніх справ Валуєва, а в 1876 р. царським указом забороняється викладання в школах і друкування літератури українською мовою. Та українське книгодрукування, переборюючи ці драконівські укази російського царату, все-таки потроху жевріло і пробивало собі дорогу в світ. Проте незважаючи на це, тоді створюється чимало значних за змістом і художньою формою ілюстрацій до творів українських, російських та зарубіжних письменників. Особливо часто й охоче звертались українські художники до ілюстрування творів Т.Г.Шевченка.

Трохи кращі умови для друкування української книги були у Галичині, що перебувала тоді під владою Австро-Угорщини. Австрійський уряд ставився лояльніше до українського друкованого слова. Там вело активну видавничу діяльність товариство «Просвіта», що дбало про художнє оформлення своїх видань.

2.3. Піднесення книжкової графіки початку та середини XX ст.

В давних часах книги були дорогі і тому рідкі. Переховували їх з великим пієтизмом, нерідко прив'язуючи ланцюхом до пульпіту, щоб нелегко їх було вкрасти. Книгу вважали за щось великого,
бо вона служила головно для богослужебних цілей, її писано і потім
друковано передовсім для церков, монастирів і знатних людей князів,
гетьманів, єпископів і митрополитів. Вже сам зверхній вигляд
давнішніх книг давав читачеві мистецьку насолоду. Оправа була з
дорогоцінної шкіри з золотої та срібної бляхи, часто украшеної жемчугами. На заголовній сторінці бачимо різні мотиви релігійного, символічного, алегоричного, історичного змісту. На другій сторінці пишався звичайно герб особи, котрій присвячено книгу, або коштом котрої її видано. Герб був відповідно ви-стилізований, згідно з духом часу, оплетений прегарними гірляндами ріжних цвітів та листків й архітектурних мотивів. Перша буква виконана по мистецьки і окружена рослинами, звірятами або й постатями з ініціалами. Крім цих окрас книги були ще ілюстровані на біблійні теми, алеґоричні символічні, історичні, врешті портрети. Так виглядали укр. Книги XVII—XVIII-ст., особливо київські і львівські видання в добі ренесансу та бароку. Вони дорівнювали тодішнім німецьким або італійським книгам під мистецьким оглядом. Ілюстраторами наших книг XVII—XVIII ст. був цілий ряд граверів: Плакида, Чернець Ілля, Нікодим Зубрицький, Іван Мигура, Імокентій Щирський, Леонтій та Олександер Тарасевичі (то студіювали u Авґсбургу), Ст. Заруцький, їв. Махновський, І. Поганський, В. Пузирвський і ін. Боні працювали спершу в Київі, потім переважно в Москві. Чернігівські видання ілюстрували мистці: М. Чернявський, І. Піддубний, Я. Таляревський і інші. Нова Хата – Рік х Січень 1934 ч.1 ст 4.

У 80-90-х pp. 19ст. царська цензура ще більше посилила свої утиски. Особливо пильнувалося друкування дитячої літератури й всіляких альманахів українською мовою. Це був найтяжчий період для українського книгодрукування, а разом з тим і для розвитку книжкової графіки. Касіян В., Турченко Ю. Українська дожовтнева реалістична графіка. - К.: Академія наук української РСР, 1961. - С.45.

В кінці 19 - початку 20ст. на Західній Україні поширюється видавничий рух. У зв'язку з цим художники часто звертаються до книжкової, особливо газетно-журнальної ілюстрації. Серед них видатні українські живописці-реалісти Корнило Устиянович і Теофіл Копистинський. їх позиція у мистецтві стала важливим чинником демократичної орієнтації багатьох художників. Лобановський Б.Б., Говдя П.I. Українське мистецтво другої половини XIX - початку XX ст. - К.: Мистецтво, 1989. - С. 21-23. Як графіки обидва митці працювали в жанрі карикатури, співробітничаючи в різних журналах, докладаючи багато зусиль, щоб спрямувати мистецтво на висвітлення соціальних проблем. Створили вони і ряд рисунків станкового характеру. Копистинського також вважають першим ілюстратором творів І.Франка.

Сатиричну лінію творчості Устияновича і Копистинського продовжили С.Томасевич, Т.Романчук, Я.Струхманчук, Я.Пстрак, інші живописці та графіки. Наростання революційного руху в Європі, вихід на історичну арену пролетаріату зумовили пошуки більш гострих мистецьких характеристик соціальних протиріч доби. Згадані митці, які публікувались у гумористично-сатиричних журналах «Страхопуд», «Нове зеркало», «Комар», часто звертаються до гострого зображення різних соціальних типів. Оригінали таких малюнків створюються олівцем, аквареллю і тушшю. Що стосується пластичних рішень, то поряд з живописно-тональними малюнками утверджується новий тип рисування - лінеарний, що передбачав максимальну виразність при його репродукуванні в газетно-журнальній техніці цинкографії.

В другій пол. XVIII ст., коли Україна стратила рештки своєї автономії, з занепадом