Так, англійський філософ кінця XVII- почала XVIII століття Ентоні Ешлі Купер, лорд Шефтсбері, в своєму знаменитому творі «Sensus Communis, або Досвід про свободу гострого розуму і незалежного расположенія духу» пише: «... З часом люди сталі вважати пристойним для себе переінакшувати свій зовнішній вигляд, а своє розумове складання приводити до одноманітності. Таким чином, власті зробилися кравцями, і їх, коли вони передавали свої повноваження новим кравцям, у свою чергу, наряджали так, як вони того заслуговували в очах інших. Проте, хоча при такому надзвичайному збігу обставин всі дійшли угоди, що існує тільки один певний і істинний вид плаття, одна-єдина манера, до якої необхідним чином повинен пристосуватися весь народ, нещастя полягало в тому, що ні власті, ні костюмери не могли вирішити, яка ж з багатоманітних мод була достовірно вірною... людей з усіх боків стали переслідувати за їх вигляд і характерні риси, вони повинні були пристосовувати свою міну до своїх сорочок відповідно до правильної моди, в обігу знаходилася тисяча зразків и„ моделей одягу, і вони мінялися знову і знову, при кожній слушній нагоді, відповідно до звичок і духу часу. Судіть самі, хіба людські особи могли не зробитися обмеженими і скутими, а природний вигляд людей - важко впізнанним, безладним, спотвореним судомами!»

Філософ звертав увагу на ту деспотичну владу, яку мода придбаває над людьми, на те, як спотворює вона деколи істинну человеческую єство, природніше вигляд людей. І проте Шефтсбері визнає і благотворний вплив моди, називаючи модними панам тих, «кому природний добрий геній або сила хорошого виховання додали відчуття того, що витончено і пристойнішою по самій своїй природі». Мода була небайдужа до краси, хоча розуміння красивого за різних діб і мінялося. Про це пише і англійський філософ XVIII століття Томас Рід в своїх «Лекціях про витончені мистецтва»: «...Так, наприклад, плаття часів правління королеви Єлизавети зараз здавалося б далеке не прекрасним, а людини, одягненої в таке плаття, вважали б у вищій мірі безглуздим. Можливо, це виникає з наступного: здається, що людина, одягнена по моді, належить до знаті і обертається в хорошому суспільстві». Як бачите, він звертає увагу на те, що мода створює ілюзію значності людини, якщо він слідує її рекомендаціям.

Цікаві роздуми про моду ми знаходимо у німецького філософа Іммануїла Канта в його творі «Про смак, що відповідає моді». Він дає одне з перших визначень моди: «Закон цього наслідування (прагнення) здаватися не менше значним, ніж інші, і саме в тому, причому не береться до уваги будь-яка користь, називається модою. Без користі - просте наслідування підкреслимо ця властивість моди. Може, вона і подобається нам цією своєю видимою даремністю? В ній немає внутрішньої мети, як вважав Кант, відносячи її «до рубрики пихатості». Було б несправедливо - по відношенню до філософа - зупинитися тільки на цій частині його визначення, бо далі він пише про те, що с5с.той же ступеню мода «відноситься і до рубрики дурості, оскільки при цьому є деякий примус - поступати в рабській залежності виключно від прикладу, який дає нам в суспільстві багато хто». І завершує: «Всяка мода вже за самим своїм поняттям є непостійним способом життя». Кант не бачив в моді каких-либо достоїнств і позитивних свойств.

А ось Гегель в «Філософії духу» відзначав, що мода добре впливає на вдачі, і безумовно брав її під захист. Він писав: «Відвіку французам ставили в докір легковажність, а також пихатість і прагнення подобатися. Але саме завдяки цьому прагненню подобатися вони досягли вищої тонкості світського поводження і тим самим з особливим успіхом піднеслися над грубим себелюбством первісної людини. Бо це поводження полягає якраз в тому, щоб за своїми інтересами не забувати іншої людини».

Пізніше - і за рубежем, і в Росії - з'явилися спеціальні дослідження, присвячені моді, де вона розглядалася з різних позицій. Так, книга Н. В. Рейнгардта «Соціальне і економічне значення моди», що вийшла в Росії в 1889 році, була присвячена дослідженню моди не з естетичною, а з економічною і соціальною точок зору. Автор вважав, що мода народжується під впливом двох чинників: духу нововведення (прагнення до оновлення) і схильності до наслідування, в чому він, зрозуміло, мав рацію, хоча зараз ми могли б доповнити його нагляди.

А В. Даль в своєму знаменитому словнику, наприклад, визначав моду як «ходячий звичай; тимчасову, мінливу примху в житейському побуті, в суспільстві, в крої одягу і в нарядах».

Але і з цим визначенням можна згодитися тільки частково. Моду досліджували і продовжують вивчати соціологи і економісти, психологи і мистецтвознавці, історики і художники - благо матеріалу для цих досліджень вона дає предостатньо. Мода стала природною частиною мистецтва костюма. Самі художники-модельєри відносяться до неї вельми серйозно. Так, відомий французький кутюрье П’єр Карден дав таке визначення: «Мода - це спосіб виразу. Іншими словами, мода - це віддзеркалення індивідуальних якостей окремої особи в соціальному і моральному аспекті».

Моду вважають нешкідливою грою фантазії і капризу людей. Відзначають, що тільки завдяки моді можна уникнути жорсткого тиранення звичаю, заскнілих традицій, що в моді відображається одвічний людський пошук. Мода дозволяє осіб виразити себе,