Так, західноєвропейська наукова думка збагатилася працями й публікаціями дослідників з історії лютні та гітари. Серед таких імен мистецтвознавців, що згадуються, Лео Вітошинським, Ріхард Батка, Адольф Кочіж, Йозеф Зут, Еміль Карл Блюмль та інші. Однак, більшість з них ще не перекладені на нашу мову і взагалі неприсутні в Україні навіть на мові оригіналу. На вітчизняних теренах з-поміж дослідницьких напрацювань останнього періоду особливої ваги набуває новаторська праця ,,Мистецтво гри на гітарі” в перекладі на українську мову, автором якої виступив відомий митець, гітарист-виконавець та педагог, українець за походженням та громадянин Австрії Лео Вітошинський. Ця змістовно наповнена книга приваблює нашу увагу особливою вишуканістю думки, цікавою діалогічністю та рельєфністю порівнянь, характерністю міркувань в дусі діалектики, адже “звернена, передусім, не до початківців, а вже до досвідчених гітаристів, що більше – до мислячих музикантів”. Друк цієї праці по суті заповнив велику пізнавально-дослідницьку прогалину, яку відчувають багато вітчизняних гітаристів.

Іншим науковим дослідженням в Україні є “Справочник гитариста”, авторами якого є М. Михайленко і Фан Динь Тан. Дане дослідження має надзвичайну високу досліницьку якість і важлливість, оскільке являється першим в такому плані. “Справочник гитариста” включає роз’яснення гітарних термінів, короткі біографії українських та світових гітарних композиторів і виконавців, перелік основного концертно-педагогічного репертуару, перелік репертуарних збірників, роз’яснення іспанських музично-виконавських термінів. Цей словник є потрібною книгою як для науковців так і для виконавців, педагогів, учнів і просто любителів гітарної музики.

В галузь дослідження історії гітарного мистецтва, зокрема українського надзвичайно багато вносить В. Л. Сидоренко. ЇЇ дослідження в першу чергу стосуються розвитку гітарного мистецтва на заході України. Великий внесок В. Л. Сидоренко внесла в дослідження гітарної творчості М. Вербицького, віднайшовши рукописи його гітарних творів в збірці “Гітара № 16” та підручника “Поучение хитари”. Саме своїми статтями про гітарне мистецтво в Західній Україні і зокрема про творчість М. Вербицького вона змінила попередні уявлення про гітарне мистецтво в Україні у ХІХ столітті. Також В. Сидоренко започаткувала серію збірників “Твори українських композиторів для гітари”, в яких досліджує гітарне мистецтво таких композиторів як М. Скорика, Є. Станковича, В. Камінського, О. Щетинського, К. Цепколенко та інші. Дослідження В. Л. Сидоренко стали дуже важливим матеріалом для даної магістерської роботи.

Ще одним важливим джерелом є книга М. Вайсборда “Андрес Сеговия” (1981 рік), яка в 1989 році була перевидана з доопрацюванням і мала назву “Андрес Сеговия и гитарное искусство ХХ века”. Дане джерело описує гітарне мистецтво Андреса Сеговії: його концертну діяльність, композиторську, новаторство техніки гри на гітарі, переклади для гітари з інших інструментів, крім описує гітарне мистецтво ХХ століття (до певних років). Ця книга є дуже великим і важливим досясненням у дослідницькій діяльності гітарного мистецтва.

Серед інших джерел по історії та персоналіях гітарного мистецтва варто відзначити книги таких авторів, як Б. Вольман, В. Русанов, С. Газарян, П. Чебодько, М. Иванов, Л. Воинов та інші. Деякі із вище згаданих науковців написали по декілька книг. Проблемою є те, що вони писали і видавали свої дослідження на початку – середині ХХ століття, а сучасних досліджень, книг немає.

У написання магістерської роботи дуже багато дала велика кількість статей з наукових збірників, журналів, газет, осоливо це стосується інформації по сучасному гітарному мистецтві. Серед них: Наукові збірки ЛДМА, московський журнал “Гитарист”, “Українська музична газета” та інші вказані у бібліографії.

Пісумоючи потрібно сказати, в наш час бракує наукових досліджень та підручників по історії гітарного мистецтва, що створює і в майбутньому може створювати брак інформації про окремі періоди в його розвитку.

1. 2. Вибір пошукових напрямків дослідження

Однією із пріоритетних галузей людської діяльності є науково-дослідницька діяльність, що дозволяє розширити науковий світогляд, сприяючи формуванню навиків наукового дослідження. Здійснення певного наукового дослідження передбачає наявність специфічних методів, засобів та критеріїв, що відрізняються від повсякденного, ненаукового пізнання. Тобто, наукове дослідження включає вивчення явищ та процесів, впливу різних факторів та їх взаємодії за допомогою наукових методів. Сукупність методів та прийомів вивчення у певній послідовності складають методологію. Розрізняють фундаментальні, загальнонаукові принципи (що становлять власне методологію) та конкретно наукові принципи, що лежать в основі теорії певної наукової галузі. Для вирішення спеціальних дослідницьких завдань використовується система конкретних методів і технік.

Методологічну основу даної магістерської роботи складає філософський методи пізнання на базі діалектичної логіки як методу пізнання природи, суспільства і мислення. Діалектичний підхід дозволив обґрунтувати причинно-наслідкові зв’язки, процеси інтеграції, об’єктивність в оцінюванні дійсності.

До загальнонаукових принципів дослідження відносяться історичний, термінологічний, системний, когнітивний (пізнавальний) та інші. Тематика магістерської роботи вимагала застосування насамперед історичного підходу, який дозволив дослідити виникнення, формування і розвиток процесів функціонування гітарного мистецтва на європейському культурному просторі у певній хронологічній послідовності, що сприяло виявленню внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей чи противаг. Активно застосовано порівняльно-історичний метод як сукупність пізнавальних засобів, що дозволили виявити схожість та відмінність між соціокультурними явищами і феноменами за їх історико-географічною приналежністю (до Західної та Східної Європи), визначити загальне і специфічне в розвитку різноманітних ознак художньо-стильового мислення (на прикладі мистецького стилю фламенко та стильової характеристики гітарного мистецтва ХХ століття). Іншими загальнонауковими методами були