Гітара – це не є генетично вкорінений інструмент народного музикування в Україні. Його функціонування було мало поширене в міській місцевості, а тим більше в сільській. Археологічні пам’ятки, літописи та іконопис засвідчують, що в Україні існували духові, ударні, струнні інструменти. Із введенням християнства й культивуванням хорового співу інструментальне музикування на центрально-східних землях, де панувало православ’я, офіційно не заохочувалося, навіть навпаки гальмувалося, що уповільнювало його розвиток. Більш сприятливі умови для інструментального музикування склалися на Правобережній Україні не без впливу західноєвропейської музичної культури, а також католицького культу, що підтримував інструментальну музику. В Прикарпатті та Карпатах важливою базою для розвитку інструментального музикування були народні промисли і виготовлення народних інструментів. До улюблених струнних інструментів в Україні поруч із скрипкою належали кобза, бандура, ліра. Особливою увагою користувалися струнно-щипкова кобза і її більш досконалий різновид бандура – невідємні інструменти при виконанні українського героїчного епосу. У козацькому і міському середовищах України поряд з бандурою був поширений торбан, який іноді іменувався “панською бандурою”. Торбан, що зовні схожий на лютню ймовірно потрапив в Україну з Італії через Польщу. Дехто вважає, що з Франції через козаків, які брали участь у фламандській війні на боці французів. Серед відомих торбаністів був Франц Відорт, пісні від якого записував М. Лисенко. До супровідних інструментів в епічному виконавстві, зокрема на Поділлі, Волині, у Прикарпатті, Карпатах належала колісна ліра (реля). Існували спеціальні лірницькі цехи незрячих музикантів, у яких культивувалися релігійні псалми, канти, балади, епічний спів. Ліра – струнно-клавішно-смичковий інструмент, що за формою нагадує лежачу гітару без грифа. Цей інструмент був добре відомий в Європі ще в ранньому середньовіччі. Грати на лірі, малорухливому порівняно з бандурою інструменті, нелегко. Лірники, як і кобзарі, були в пошані серед народу, їх мистецтво і просвітницьку діяльність високо цінували.[ ] Загалом у практиці українського народного музикування зустрічаються гуслі, цимбали, скрипка, різновиди сопілки, трембіта. До поширених пізніше різних видів масових інструментів належать балалайка, домбра, гітара, мандоліна, гармонія тощо.[ ]

Розглядаючи розвиток гітарного мистецтва в Україні у ХІХ столітті, можемо констатувати появу першого гітарного віртуоза Марка Даниловича Соколовського. Він – єдиний представник вітчизняної гітарної школи, який завоював беззаперечну європейську популярність.

Життєпис великого гітариста розпочався з Надросся. 25 квітня 1818 року в Погребищі, яке на той час було у складі Київської губернії Бердичівського повіту, у знатній польській родині Соколовських народився син Марко. Про це йдеться в статті викладача Юргіса Римкявічюса – невтомного пошуковця і великого пропагандиста життя і творчості нашого славетного земляка гітариста-віртуоза. [Музыкальная энциклопедия. – М., 1981. – Т. 5. – С. 178].

Поза тим відома фольклористка і краєзнавець Настя Присяжнюк вважала місцем народження М.Д.Соколовського с. Спичинці Погребищенського району – так стверджують народні перекази, які їй довелося почути. Остаточну ясність міг би внести “Посемейный список 1834 г., апреля 3-го дня, дворянина Даниэля Иванова, сына Соколовского”. Однак є підстави вважати, що цей документ втрачений назавжди.

Нині ж достеменно ніхто не знає, де саме той куточок у Погребищі, з якого зробив свій перший крок до всесвітньої слави майбутній король гітаристів.

Музичне обдарування Марка проявилося ще в ранньому дитинстві. Виняткові здібності зауважили батьки, тож всіляко сприяли навчанню сина гри на скрипці та віолончелі. Однак його захопила іспанська шестиструнна гітара, неповторну красу звучання якої почув, коли у Погребище завітала заїжджа група циган.

Всупереч волі батьків, Марко придбав інструмент, що так зачарував його серце. Однак синове захоплення було сприйнято в сім’ї з осудом, як таке, що компрометує знатний рід. Конфлікт, який виник на цьому грунті між батьками і сином, призвів до того, що юнак залишив рідну домівку і подався до мандрівних циган, котрі на той час перебували біля села Паріївки Погребищенського району. Звідти і виніс він перші значущі уроки гри на гітарі, яку згодом підняв на зоряну височінь найчарівнішого музичного інструменту. Далі обдарований музикант самостійно оволодівав мистецтвом гри на гітарі (за видатними творами і школами М.Джуліані, Л.Леньяні, Й.Мерца та ін.), удосконалюючи свою майстерність протягом всього життя. Частину юних літ Марко Данилович провів у Вільно (нині Вільнюс), там деякий час навчався, полюбив його і вважав своїм рідним містом. Концертну діяльність розпочав у 1841 році в Житомирі. Після успішного дебюту були концерти в переповнених залах Вільно, Києва, Одеси.

Популярність Соколовського в Москві розпочалася з концерту, з яким він виступав у 1847 році, всупереч тому, що гітара була забута, особливо шестиструнна і навіть думка дати на ній концерт багатьом здавалась зухвалою.[ ] Однак концерт пройшов з великим успіхом. В рецензії на нього (в Московском городском листке), відмічалась віртуозна легкість і ніжність гри гітариста. Цікаво, що в цьому концерті виступав десятилітній піаніст-вундеркінд Микола Рубінштейн, з яким і пізніше часто концертував М. Соколовський в різних містах.

Незважаючи на успіх своїх виступів, М. Соколовський розуміє, що потрібна постійна робота по удосконаленню техніки гри на улюбленому інструменті та добору і відпрацюванню репертуару, тому він повертається на батьківщину і на протязі кількох літ посилено займається гітарою.

На початку 50-х