Ще одним представником гітарної школи в ХІХ столітті є Висоцький Михайло Тимофійович (1791 - 1837), російський гітарист-віртуоз, композитор і педагог, який також долучився до удосконалення прийомів гри на семиструнній гітарі. Завершив становлення семиструнної гітари як російського народного інструмента. Походив із кріпаків підмосковного маєтку с. Очаково, де провів дитинство й ранню молодість. Там вчився грі на гітарі в С. Н. Аксьонова (учня А. Сихри). В 1807 одержав звільнення з кріпатства і в 1813 переселився в Москву, отримавши міщанський стан. З публічними концертами виступав порівняно рідко, але завжди з величезним успіхом. Вражав слухачів не тільки незвичайною технікою гри, а й натхненням, своїм імпровізаційним одаруванням, багатством музичної фантазії. Водночас славився і як гітарист-виконавець, і як композитор. Його перу належать вальси, полонези, мазурки; переклав для гітари поліфонічні п'єси Й. С. Баха, твори В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена, І. Н. Гуммеля, Дж. Фільда (з яким був знайомий особисто). Автор великої кількості фантазій і варіацій на російські народні теми (цикли з 4-5 варіацій, в оригінальному обрамленні). Серед них варто згадати “Ах, ты, матушка, голова болит”, “Пряди, моя пряха”, “Во саду ли, в огороде”, “Уж как пал туман”, “Люблю грушу садовую”, “Соловушка”, “Вот мчится тройка удалая”. Був прекрасним педагогом, уроки якого дуже цінувалися і в Москві, і в провінції; у числі багаточисленних учнів М. Висоцького були представники найрізноманітніших станів і професій (князі, графи, дворяни, купці, письменники, доктори, чиновники, крамарі). Учнями М. Висоцького було й більшість вельми помітних московських гітаристів другої половини XIX століття (А. А. Вєтров, І. Е. Ляхов, Н. Е. Ліпкін, Фалєєв, Цезірєв, Кладовщіков), включаючи керівників циганських хорів І. О. Соколова й Ф. І. Губкіна. У коло друзів і шанувальників таланта Висоцького входили багато відомих діячів в галузі музики й літератури, у тому числі М. А. Стахович, А. І. Полєжаєв, А. І. Дюбек, М. Ю. Лермонтов. Показово, що саме М. Висоцькому видатний російський поет М. Лермонтов присвятив вірш “Звуки”. Більшу популярність отримала “Практична школа на семиструнній гітарі, складена Михайлом Висоцьким”, яка була видана в Москві у 1836 і перевидана з доповненням в 1927 році [ ].

Незважаючи на те, що Висоцький являється представником семиструнної гітари, важливість його особистості в гітарному мистецтві Росії полягає в тому, що він зробив дуже багато для її популяризації, він заставив закохатися в нього інтелігенцію суспільства, і неважливо те, чи представник він семиструнного чи шестиструнного виду гітари.

Іншим представником гітарної школи Росії в ХІХ-му столітті є Соловйов Олександр Петрович (1851 або 1856 - 1911), російський гітарист, педагог, який вніс значний вклад у російську професійну школу. Важливим моментом, який відрізняє його від згаданих вище гітаристів є те, що він одним з перших поєднав практику гри на двох різновидах гітари – спочатку на семиструнній, а згодом і на шестиструнній. Цим він привернув до себе критику консервативних шанувальників семиструнної гітари, оскільки на той час шестиструнна гітара вважалася новітнім інструментом з негативним на їх думку впливом. Насправді це був інструмент привезений із заходу та складав конкуренцію, демонструючи переваги які він має.

Олександр Петрович Соловйов народився в Москві. Самостійно навчився грати на семиструнній гітарі ще в дитячому віці. Суворий батько, бачачи захоплення хлопчика музичними заняттями, та ще й на такому “недостойному” інструменті, як гітара, заборонив йому займатися музикою. На настирливу вимогу батька Соловйов пішов у московське Строганівське училище малювання, живопису й ліплення, закінчивши яке став давати уроки малювання в приватних навчальних закладах Москви. Однак, Соловйов продовжував грати на гітарі. А. І. Дюбюком, що слухав його гру, схвально відзивався про музичне дарування Соловйова. В 20-літньому віці Соловйов ознайомився з гітарною Школою Сихри. Опираючись на неї, Соловйов з 1886 року почав сам давати уроки гри на семиструнній гітарі. Не залишаючи гітари, Соловйов вчився грати на скрипці в професора Московської консерваторії Кіндля та скрипаля Багушки. Ці заняття підвищили музичну грамотність Соловйова й прищепили любов до серйозної музики. Як аматор-скрипаль він приймав участь у самодіяльному оркестрі, організованому професором консерваторії віолончелістом В. Ф. Фітценгагеном, що ще більше розширило його музичний кругозір.

Соловйов – автор Школи гри на семиструнній гітарі (1896), що одержала широку популярність. Для свого часу Школа Соловйова була коштовним навчальним посібником, придатним і в якості самовчителя. Була перевидана в 1925-28 р.: “Школа-самовчитель для семиструнної гітари по нотній системі” вміщувала наступні розділи:

1. Відділ теоретичний і практичний; 
2. Гами, арпеджіо, акорди, вправи, етюди, п'єси та дуети; 
3. Вправи й етюди.

Перевидання “Школи гри на семиструнній гітарі” в радянські часи здійснене в 1964 році у видавництві “Музика” (Москва), під редакцією Р. Мелешка.

А. П. Соловйов кілька років прожив у будинку свого друга Сергія Спірідоновича Заяцького (1850-1910), лікаря й великого аматора гітари, що перетворив свій будинок у храм цього інструмента. У будинку постійно організовувались музичні вечори, де доктор Заяцький знайомив гостей з літературою для гітари, а солісти-виконавці могли продемонструвати свою майстерність, обговорити виконані твори, часто імпровізували дуетом, тріо, квартетом та ін.[Вольман Гітара в Росії]

Соловйов сам грав на семиструнній гітарі досить добре, але уникав публічних виступів. Набагато охотніше займався він перекладами для гітари фортепіанних творів Бетовена, Мендельсона, Шопена. Переклади