походженням Ісаков Петро Іванович (1886-1958), відомий гітарний педагог і виконавець. Народився в Криму, у селі Алсу. Після закінчення хорового відділення музичного училища в Севастополі продовжив навчання в Петербурзі, куди переїхав в 1910 році. В 1895 році Ісаков почав самостійно вивчати гру на семиструнній гітарі по школі Сихри, Моркова та ін., і дав перший самостійний концерт; потім опанував шестиструнну гітару. В 1913 році був запрошений у Зимовий палац – навчати грі на гітарі дітей імператора Миколи II. Часто грав на благодійних концертах. Після революції жив у маленькій кімнаті, при цьому продовжував займатися виконавською й викладацькою діяльністю. На протязі багатьох років працював у Маріїнському театрі, виконуючи партії гітари в оперних постановках. Виступав разом з Ф. І. Шаляпіним і Л. В. Собіновим. Серед шанувальників його майстерності були І. Е. Рєпін, А. А. Блок, А. С. Купрін, С. А. Єсенін. Викладав у Музичному училищі Ленінградської консерваторії. Серед його учнів – Л. Андронов, В. Вавілов, К. Хрусталєв, Я. Ковалевська, А. Ковальов та інші. П. І. Ісаков – автор численних транскрипцій для гітари, у тому числі і творів Й. С. Баха [ ].
Розглядаючи ХХ століття можна відзначити, що радянський період в мистецтві ряснів відомими іменами гітаристів-виконавців. Розглянемо найбільш прогресивних, які закладали основи новітньої гітарної школи.
Серед них вирізняється Петро Спірідоновіч Агафошин (1874-1950) – чудовий російський гітарист, один з перших педагогів та виконавців на шестиструнній гітарі. Народився в селі Пірогово Рязанської губернії в селянській родині. Пристрасть до гітари успадкував від батька (спочатку грав на семиструнній гітарі). Переїхавши в Москву, Петро Агафошин удосконалював гру на улюбленому інструменті самостійно, лише зрідка користуючись порадами викладачів, серед яких був Валеріан Русанов – редактор московського журналу “Гітарист”, автор книги про прекрасного російського гітариста М. Т. Висоцького. Значну роль у художньому розвитку Агафошина зіграла його дружба з художниками В. І. Суріковим і Д. Є. Мартєном, жагучими шанувальниками гітари. Брав участь як виконавець у багатьох концертах. Акомпанував видатним співакам Ф. Шаляпіну, Д. Смірнову, Т. Руффо. Великим визнанням виконавського мистецтва Агафошина стало його запрошення взяти участь в опері Массне “Дон Кіхот” у Великому театрі в 1916 році, де він акомпанував Ф. І. Шаляпіну. Зустріч в 1926 році із А. Сеговією окрилила Агафошина. Він не пропускав жодного концерту іспанського виконавця, особисто зустрічався з ним. Після від'їзду Сеговії, -– Агафошин писав, що він вніс необхідні корективи у свою постановку, у прийоми гри. До наступного його приїзду навесні 1927 року Агафошин був більше врівноваженим, тому що до цього часу він вже й сам дещо опанував. Тому подальші спостереження за грою А. Сеговії були більш продуктивними, він зосереджував свою увагу на окремих моментах і деталях його виконання, особливо тих п'єс, які були в процесі його вивчення. Рік інтенсивних занять дав відчутні результати. В 1927 році Агафошин знову грав Сеговії. Це відбувалося в майстерні художника П. П. Кончаловского. Згадуючи про цю зустріч, Кончаловский писав, що Сеговія назвав Агафошина “кращим московським гітаристом”. П. С. Агафошин більше 40 років працював артистом оркестру в Державному Малому театрі. В 1930-1950 роках вів курс гітари в Музичному училищі ім. Жовтневій Революції й Московській державній консерваторії. Багато відомих радянських гітаристів були його учнями (О. Іванов-Крамськой, Е. Русанов, І. Кузнєцов, Е. Макєєва, Ю. Михєєв, А. Кабаніхін, А. Лобіків та інші). П. С. Агафошину належить книга “Новое о гитаре”, яка видана в 1928 році і написана під враженням від спілкування з мистецтвом видатного генія гітари А. Сеговії. Також відома його “Школа гри на шестиструнній гітарі”, в основу якої ввійшли семінари А. Сеговії. “Школа для шестиструнної гітари” вийшла у світ в 1934 році, вона стала першим у країні капітальним методичним посібником для гри на цьому інструменті. При написанні “Школи гри на шестиструнній гітарі” автор керувався наступними основними методичними положеннями:
1. Учень у курсі свого навчання по "Школі" повинен пройти основні етапи, які пройшла сама гітара в її історичному розвитку. Тобто він повинен ознайомитися з прийомами і здобутками гітаристів різних стилів та епох.
2. Учень повинен навчитися грати на гітарі, здобуваючи необхідні пізнання і навички гри не на сухому учбово-тренувальному матеріалі типу вправ і етюдів, а на вміло підібраному високомистецькому матеріалі, що виховує смак і приносить разом із практичними й технічними навиками також і естетичне задоволення.
3. Основний сенс існування гітари, по переконанню автора, полягає в ліричності, задушевності, чистоті й красі звуків. Гітарі не притаманне форсування звуку, бравурність. Цими життєвими й педагогічними принципами й визначається зроблений автором відбір призначеного для “Школи” матеріалу й відповідний виконавський підхід до нього. До числа особливостей “Школи” відносяться також розробка й систематизація гармонічних засобів гітари, проведення всього навчання на високому художньому матеріалі, пов'язування теоретичної частини (основ гармонії) із практичною, показ гітари як акомпануючого та солюючого інструменту.
Понад десять збірників п'єс класиків шестиструнної гітари й шість альбомів власних транскрипцій і композицій було випущено в 1930-1950 р. За внесок у розвиток культури гри на шестиструнній гітарі та підготовку кадрів професійних гітаристів, виконавців і педагогів був нагороджений орденом “Знак пошани” і двома медалями.[ ]
Ще одним “титаном” російської гітарної школи є Іванов-Крамськой Олександр Михайлович (1912 – 1973) – видатний російський радянський гітарист, композитор, диригент, педагог, автор “Школи гри на шестиструнній