джерелознавчий, а також системний підхід, що полягає у комплексному дослідженні гітарного мистецтва на європейському просторі як єдиного цілого з узгодженням функціонування певних елементів. Важливе значення в даній дослідницькій роботі отримав діяльнісний підхід як принцип, в основі якого є розгляд предметної діяльності людини. Діяльність відомих творчих персоналій віддзеркалює функціонування гітарного мистецтва в хронологічно означеному еволюційному процесі, відтак вона розглядалася як динамічна система професійної активності людини, коли свідомо досягаються поставлені цілі на підставі сформованих потреб. В статусі загальнонаукового методу застосовувався культурологічний підхід, який дозволяє розглядати культуру як цілісність, досліджуючи присутність природних, соціальних, педагогічних, інформаційних об’єктів як культурологічних явищ. Культурологічне пізнання і перетворення процесів і явищ зумовлене поділом культури на матеріальну та духовну та тісним зв’язком з нею особистості і суспільства. Тому освоєння культурних цінностей виступає розвитком самої людини і становленням її творчої особистості. Даний аспект наукового пізнання в нашій роботі займав чільне місце.
Розділ ІІ. Гітарне мистецтво в процесі розвитку західноєвропейської музичної культури.
2. 1. Становлення гітарного мистецтва.
Гітара (від грець. Kithara – кіфара) – струнний щипковий інструмент з дерев’яним восьмиподібним корпусом, резонаторним отвором, шийкою з грифом та 19-24-ма металевими ладами. Різновидами гітари є:
семиструнна російська гітара;
іспанська шестиструнна;
гавайська гітара;
електрогітара;
джаз-гітара та ін. [Юцевич словник]
За органологічними ознаками гітара – це музичний інструмент з роду лютневих . Існує версія про те, що етимологія слова “гітара” санскритського походження: від слова “кутур” в значенні “чотирьохструнний”) [Вольман Гітара].
Однак, точне походження гітари встановити важко, оскільки інструменти, подібні на гітару, зображені на малюнках, які датувалися століттями до нашої ери. Зокрема на глиняному барельєфі був зображений пастух, який грає на інструменті, схожому на гітару “кінор”, що часто згадується у Біблії. Ця знахідка датована III тисячоліттям до нашої ери на території Шумеро-Вавилонії. На іншому малюнку зображено інструмент, корпус якого був у вигляді вісімки, з довгим грифом, де розміщені ладові пластинки (Нова імперія хетів XV-XIV ст. до н. е.). Кінор відомий і в Давньому Єгипті, який потрапив до єгиптян в ХV ст. до н. е. і отримав назву нефера або набла.
При розкопках в м. Ніневії (VIII-VII до н. е.) знайдено барельєф, на якому зображений музикант з інструментом, схожим на гітару. Корпус овальної форми з грифом, який в чотири рази довший за корпус. Цей інструмент схожий на латинську гітару і зустрічається тепер в народів Малої Азії під назвою тамбура.
У вавілонян за часів Навуходоносора (VII-VI ст.. до н. е.) був відомий інструмент саббека або самбук, який мав чотири струни, випуклий корпус і гриф з ладами. Цей інструмент запозичили стародавні греки та римляни. Перекочувавши з Азії до Європи, самбук змінював свою назву (пектіс, магадіс), і врешті почав називатися кітарою.
В І-му тисячолітті н. е. в європейських країнах Середземномор`я здобула популярність латинська гітара, яка походила від кітари. В XII ст. вона вже була добре відома у Європі (мала три, чотири, іноді більше струн).
В XVI ст. гітара стає народним іспанським інструментом. Вона мала п`ять струн (E, H, G, D, A), які були здвоєні, тільки перша інколи могла бути одинарною. В той час з`являються підручники, збірники, табулатурні збірники, де записувались старовинні іспанські танці: чакони, пасакалії, сарабанди, фолії та ін., а також іспанські пісні та романси. Постійно йде пошук вдосконалення конструкції інструмента і техніки гри на ньому. На той час відомими є такі гітарні віртуози, композитори як Г. Санз, Ф. Корбетта його учень гітарист і лютніст Р. де Візе, Ф. Кампіон та ін.[ ]
Попередниками гітари вважають багато інструментів, зокрема це лютня, ліра, згадана вище кітара грецька, італійська віола, іспанська віуєла, однак визначити точно неможливо. Теперішній вигляд гітара здобула в кінці ХVIII ст. в Іспанії, де до п`яти попередніх струн додалась шоста (Е), а здвоєні струни замінюються одинарними. Відтоді гітара почала розповсюджуватись по всіх країнах Європи і світу. В першій половині ХІХ ст. в Європі наступає «золотий вік» гітари. Для неї пишуть музику такі композитори як Ф. Шуберт, Г. Берліоз, К.М. Вебер. Саме в цей час формується і удосконалюється школа гри на гітарі та її можливості.
Геніальний скрипаль Н. Паганіні був водночас прекрасним гітаристом. Багато його сучасників вважали, що своєю блискучою майстерністю він в деякій мірі зобов`язаний гітарі, оскільки багато технічних прийомів для скрипки запозичив саме з гітарної техніки. Цей факт черговий раз підтверджує великий технічний багаж гітари вже на той час. Паганіні написав сто сорок сольних творів для гітари, а також дві сонати для гітари і скрипки, дуети для скрипки і гітари, тріо і квартети для смичкових інструментів і гітари.[ ]
В період з кінця XVIII до середини XIX ст. з`являються ряд виконавців-віртуозів, композиторів, які підняли мистецтво гри на гітарі на небувалу висоту, створюючи музичну літературу для гітари. До їх числа належать Ф. Сор, Д. Агуадо, М. Джуліані, Ф. Каруллі, М. Каркассі та ін.
Фернандо Сор народився в м. Барселоні (Іспанія). На гітарі його вчив грати батько. Перу композитора належать симфонії, квартети, твори малої форми, а його опери ставилися в Іспанії, Італії, Франції, Англії. Як виконавець- гітарист Сор виступав в таких містах Європи, як Париж, Лондон. В 1824 році Ф. Сор разом із своєю дружиною переїхав до Росії, де пробув два роки. Тут він