Особливе місце займає Львівська гітарна школа, оскільки вона має безпосередній зв'язок із новітніми тенденціями Європейської гітарної школи. Саме до Львова найчастіше приїжджає європейський гітарний бомонд. На чолі Львівського гітарного мистецтва стоїть Сидоренко Вікторія Леонідівна (1963 – рік народження) – доцент кафедри народних інструментів Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка. Закінчила Київське державне музичне училище імені Р. Глієра та Львівську державну консерваторію по класу гітари в 1988 році (у професора Г. М. Казакова, який започаткував клас гітари у Львівській консерваторії). Працює у вищому закладі з 1989 року. Вихованці В. Сидоренко стали лауреатами та дипломантами Всеукраїнського огляду юних талантів за програмою Українського фонду культури “Нові імена України” (Ю. Курач, П. Брюхін, А. Андрушко, О. Дворянин, О. Семенишин), Х. Гавдиш став дипломантом Міжнародного конкурсу виконавців на народних інструментах у м. Брянськ (Росія) у 1997 році, Дипломантами конкурсу гітаристів у Відні в 2002 році стали П. Брюхін, Ю. Курач, О. Дворянин, М. Вігула. В. Сидоренко – автор багатьох наукових досліджень (понад 10), зокрема про М. Вербицького, в тому числі і методичної літератури для гітари (перекладів, транскрипцій). Вагомим здобутком є публікація збірки “Guitar 16” М. Вербицького, яку В. Сидоренко знайшла в архівах та упорядкувала. Під авторством В. Сидоренко у світ вийшли такі праці як “Збірка Guitar 16 М. Вербицького в контексті становлення жанрів камерної музики в Галичині”, “Вербицький – композитор-гітарист”, “Гітарна творчість Мирослава Скорика”, “Соната для гітари В. Камінського”, “Твори А. Андрушка для гітари соло: до взаємодії фольклоризму і неокласицизму”, “Становлення і розвиток гітарної творчості та виконавства в Галичині (ХІХ-ХХ століття)”. Також В. Сидоренко започаткувала серію збірників “Твори українських композиторів для гітари”, стала автором фільму “Гітара – моя любов”. Праця В. Сидоренко як виконавця та викладача по класу гітари насамперед спрямовані на розвиток української гітарної школи. Вельми благородна позиція В. Сидоренко як музиканта, полягає у відродженні кращих зразків української класичної музики, що виконуються у її концертних програмах та репертуарі її студентів поряд із творами зарубіжних композиторів та творами сучасних українських молодих талантів та знаних майстрів. Сидоренко В. Л. веде активну громадську діяльність в організації міжнародних культурних зв’язків: конкурсів, концертів, оглядів, дружніх візитів з питань мистецтва та культури із представниками Канади, Венесуели, Німеччини, Росії, Австрії, Іспанії, Англії, Польщі, Бразилії.

Видатною постаттю для гітарного мистецтва України є Лео Вітошинський – австрійський гітарист, лауреат міжнародних конкурсів, професор. Народився у Відні в 1941 році. Закінчив на відмінно Віденську музичну академію, де вчився в Луїзи Валькер. Потім брав уроки в Андреса Сеговії та Нарсісо Єпеса. В 1968 р. став переможцем Першого Міжнародного конкурсу гітаристів в Олессандрії (Італія). В 1974 р. йому було присвоєно звання професора в Університеті музики в австрійському місті Грац, у якому з 1964 року він викладав курс гри на гітарі, а в 1980-88 р. обирався заступником директора. Л. Вітошинський виступав із сольними концертами в багатьох країнах Європи, Ближнього й Далекого Сходу, Південної Америки й США, записувався там на радіо й телебаченні. Широкий спектр його артистичної діяльності включає й сольні концерти, і концерти в супроводі оркестру (Бірмінгемський симфонічний оркестр, Віденський оркестр, Чеський камерний ансамбль солістів і ін.). Його записи (“Classics for pleasure”, “Supraphon”, “Society of the Musical Inheritance”, “Wox” та ін.) і участь у самих значних фестивалях сприяли його світовому визнанню як блискучого музиканта. З 1964 року веде клас гітари у Вищому музичному коледжі у Відні. В 1992 році нагороджений “Великим орденом за заслуги перед Республікою Австрія”.

Лео Вітошинський походить із інтелігентного українського роду: його предки ще в XIX ст. переїхали з Галичини у Відень. Родина Вітошинських нараховує три покоління українських віденців. На початку століття молодий юрист Айталь Вітошинський, залишивши Львівщину, виїхав затверджуватися в австрійську столицю. Став престижним адвокатом і активно займався культосвітньою діяльністю, був одним з лідерів відомого українського академічного суспільства “Січ”. Дружив із представниками елітарної української інтелігенції. Про це свідчить, наприклад, реліквія, яка дбайливо зберігалася в родині Вітошинських – лист Михайла Грушевського з Москви, датований 1934 роком. Друге покоління родини представляв син Айталя – Юрій, вихованець Віденського університету, хімік. Роботу в науково-дослідному інституті він поєднуючи із захопленням україністикою, зібрав унікальну бібліотеку української літератури, що згодом подарував одному з українських центрів у Канаді. Музикант, професор Лео Юрійович Вітошинський гідно продовжує цей славний рід. Виявляючи велику зацікавленість до своєї історичної батьківщини, він бере активну участь у розвитку австрійсько-українських культурних зв'язків. Л. Вітошинський неоднократно виступав з концертами в різних містах України, проводив тут майстер-класи. Ним заснована премія молодим українським музикантам. Свідченням визнання в Україні заслуг професора Вітошинського в сфері культури й мистецтва стало присвоєння йому в 1994 році звання почесного професора Львівської державної музичної академії ім. М. В. Лисенка, а в 2001 році – почесного звання “Заслужений артист України”.

У репертуарі Лео Вітошинського твори Франсіско Тарреги, Мігеля Льобета, Антоніо Лауро, Ейтора Вілла-Лобоса, Роберта Герхарда, Луїзи Валькер, Альфреда Уля, Ференца Фаркоша та ін. Гру віденського майстра відрізняють академічна строгість і точність, віртуозне володіння інструментом і глибоке читання музичних текстів. Член журі престижних міжнародних конкурсів, серед яких конкурси в Женеві, Маркнойкірхені, Олессандрії, Кутна Гора.