древніх поселень в ІІІ-ІІ т. до н.е. на території Європи – Тартесс (між водами Середземного моря і Атлантичного океану, де європейський та африканський континент, відділені Гібралтарською протокою). Вчені дослідили зв'язок між Тартессом і давнім Крітом, ряд ознак, які збереглися в Андалузії. Так корида сприймається як далекий праобраз ігор з биком на Кріті, а фігурки жінок в сукнях з пишними пасмами, які збігали до землі, нагадували характерні пози і вбрання танцівниць фламенко. Крітське походження має метр 5/8, який за сучасними мірками передає розмір 2/4 (ритм тьєнто в фламенко). В кінці ІІ т. до н. е. фінікійці починають формувати в Тартессиді свої постійні факторії, як от Гадир або Гаде (сучасний Кадіс), Малака (сучасна Малага), Гіспаліс ( сучасна Севілья) та ін. Таким чином, фінікійці першими “протягли нитку”, яка повязує Андалузію із “загадковим Сходом” (Ф.Г.Лорка). В майбутньому цей зв'язок підтримували наступники фінікійців – карфагеняни.
Водночас до андалузьких берегів прибули греки. Музика греків сформувалася під значним впливом сирійського мистецтва і включала риси, спільні для багатьох середземноморських культур даного періоду. Цікаво, що ряд цих особливостей найбільш стійкими виявилися в музиці фламенко. Так дорійський лад, який займав центральне місце в мистецтві греків, і до нині слугує основним у фламенко.
В VI-VII ст. н. е. південь Іберійського півострова підпадає під вплив греко-візантійської цивілізації, завдяки чому Андалузія змогла розширити арсенал своїх культурних взаємозв’язків до Вірменії, Грузії і слов`янських країн – Болгарії, Росії.
Після поселення арабів на Піренейському півострові (711 р.) в Андалузії сформувалася висока цивілізація, що розвивалася в єдиному руслі із давньосхідними традиціями. Сформувалась класична андалузька музика, яка так називається й донині в країнах Магріба (Алжир, Туніс, Марокко). Арабські традиції отримують новий стимул для розвитку на підґрунті Піренейського півострова, як такі, що увібрали й оновили деякі форми і жанри іспанської музики. Внаслідок цього процесу з`являються муашшах(вид пісні: заспів – хоровий приспів), андалузька ноуба (вид вокально-інструментальної, багаточастинної сюїти).
З розквітом мавританської Андалузії (кін. ХV ст.), міста Кордоба, Севілья, Гранада стають великими культурними центрами Європи. Андалузька музична культура вступає в контакт з європейською, суттєво впливаючи на процес її формування. Провансальська лірика, творчість трубадурів, перших професійних музикантів знаходяться під значним впливом андалузького мистецтва. Деякі жанри, як альба, балада виходять за межі Піренеї, зберігаючи не тільки свою стилістику, але й структурні особливості.
На зміну арабам в статусі “повноцінних представників ” Сходу, в Андалузії з`являються племена циган, котрі знайшли в Іспанії рідну музичну культуру. Іноді роль циганів в фламенко порівнюється з тією, що відіграли американські вихідці з Африки в процесі формування джазу. Однак на думку І.Россі та інших дослідників, цигани, як і євреї, не були творцями канте фламенко, а тільки сприяли його збереженню.
Після відкриття Американського континенту Христофором Колумбом (поч. XVI ст.), андалузькі портові міста – Кадіс, Севілья, Малага, Картахена – стали своєрідними зв’язуючими елементами між Старим і Новим Світом. Це визначило вирішальну роль андалузького мистецтва в процесі формування класичної латиноамериканської музичної культури, основні жанри якої (кубинський сон, хабанера, аргентинське танго, румба) мають свої прототипи в музиці фламенко ( ритм тєнто фламенко є ритмічною основою хабанери, танго та ін.). Згодом через латиноамериканську музику фламенко включиться в процес становлення джазу.
В XVI-XVII ст. яскрава плеяда іспанських віуєлістів і гітаристів (Нарваєс, Мілан, Мударра, Санс та ін.) створили зразки інструментальної творчості в значній мірі під впливом гри народних музикантів. Іспанські гітаристи тієї епохи винесли на європейську арену такі жанри, як пассакалія, чакона, павана, сарабанда, які в творах композиторів інших країн (Ж.Б. Люллі, Й.С. Баха, Ж. Бізе) також зберегли ознаки андалузького походження.
В ХІХ ст. інтерес композиторів до фламенко зріс. Відвідуючи Іспанію, М.І. Глінка високо оцінив гру токаора (гітариста фламенко) Мурсіано, слухав великого співця фламенко того часу Ель Планета, творця одного із стилів сигирийї. Про те, що Жорж Бізе був добре знайомий з фламенко, свідчить його опера “Кармен”. Яскраве перевтілення образи фламенко отримали в творах російських композиторів М. А. Римського – Корсакового, А. К. Глазунова та ін. Музика фламенко покладена в основу формування сучасної іспанської класичної школи (І.Альбеніс, Е. Гранадос, М. де Фалья). Важливу роль відіграло мистецтво фламенко у розвитку музичного імпрессіонізму ( К. Дебюссі, М. Равель).
Слід відзначити декілька жанрів, які стали поширеними в ХХ столітті, зокрема іспанський народний танець болеро (ісп. Bolero) в розмірі 3/4 з характерною метроритмічною фігурою, що підкреслюється ударами кастаньєт. Темп – помірно-швидкий з поступовим прискоренням. У формі болеро написані романси М. Глінки, О. Даргомижського, Л. Деліба. Композитори Г. Берліоз, К.-М. Вебер, Дж. Верді використали болеро в операх, Л. Деліб, П. Чайковський – у балетах. Дуже відомим є “Болеро” для оркестру М. Равеля. Ще одним поширеним жанром є хабанера (ісп. Habanera, від La Habana – Гавана) – іспанський танець-пісня кубинського походження в розмірі 2/4 з характерною фігурою в супроводі. Поліритмічний ефект утворюється із застосуванням у мелодії хабанери ритмічних фігур із синкопами і тріолями. Жанр хабанери використовували композитори Л. Обер, Ж. Бізе, К. Дебюссі, М. Равель та інші. Достатньо відомим є жанр фанданго (ісп. fandango) – іспанський народний танець, який використовується у супроводі гітари і кастаньєт. Музичний розмір – 3/4, 3/8, 6/8; темп від швидкого до помірного.[Юцевич сл.]
Також потрібно згадати про творчість іспанських композиторів. Іспанія – країна яскравих національних традицій музичного