Таким чином, на протязі ХХ ст. гітарне мистецтво розвивалось стрімко і великими кроками: від не дуже популярного, забутого салонного інструменту на початку ХХ ст. до найбільш популярного сучасного інструменту, існуючого в багатьох різновидах – класична гітара, гітара фламенко, гавайська, російська, численні різновиди електрогітар, без яких неможливо уявити сучасну музичну культуру. Гітара є і в популярній музиці, і в рок-, і в джазі, і в фольклорній музиці. ХХ ст. принесло гітарі настільки значні, насправді революційні зміни, що стало століттям чергового відродження, розквіту гітарного мистецтва, піднесення його на недосяжну до цього часу висоту і що найголовніше це сходження продовжується.

На сьогоднішній день популярність гітари серед молоді – учнів музичних шкіл, училищ і вузів підтверджує той факт, що гітарне мистецтво, отримавши колосальний розквіт в ХХ ст., продовжує свій розвиток. Потрібно відзначити, що тенденції та стильові ознаки гітарної музики співпадають з тенденціями європейської, світової музики (звичайно із своїми особливостями), тобто гітарне мистецтво розвивається і прогресує одночасно з музичним мистецтвом взагальному, не те, що не відстаючи від нього, більше того деякі стилі, тенденції в музиці, беруть початок саме з гітарного мистецтва.

2. 4. Пако де Лусія – яскрава постать сучасності в музично-інструментальній культурі Європи.

Сучасне гітарне мистецтво асоціюється із одним з найвидатніших гітаристів сьогодення Пако де Лусія. Один із кращих гітаристів фламенко кінця 20-го сторіччя, Пако де Лусія почав вивчати гітару у дванадцятирічному віці, а в чотирнадцять років отримав визнання у конкурсі виконавців фламенко. В 1974 році він отримав національну популярність після виходу свого альбому "Entre Dos Aguas". Де Лусія був дуже натхненний своєю поїздкою в Бразилію й по поверненню почав серію інноваційних розробок у гітарному стилі фламенко, грунтуючись на нових ритмах боса нова. Крім того, що де Лусія керує власним секстетом, у нього довге творче партнерство із провідним фламенко-вокалістом El Camaron de la Isla. Серед музикантів, з якими він співпрацює, можна виокремити Чіка Кореа, Джона Маклафліна, Эл Ді Меолу, Плачідо Домінго. Альбом 1999 року “Luzia” проголосив повернення де Лусія до традиційного фламенко.

Пако де Лусія народився в 1947 році в південній Андалузії, у місті Альхесірасі. Справжнє ім'я Пако де Лусії – Франциско Санчес Гомес. Але жоден гітарист фламенко не виступає під власним прізвищем. Як правило, обирається сценічне ім'я, що складається зі свого зменшувального прізвиська й назви містечка, звідки вони родом – наприклад, Маноло Санлукар. Дуже характерні імена із часткою “ниньє” (у перекладі з іспанського – “хлопчик”). Прикладом слугує ім’я одного із учителів Пако де Лусії – Ниньє Рікардо, що в поважному віці продовжував залишатися для всієї Іспанії "ниньє". Батько Пако встановлює для сина граничну мету – стати найвідомішим у світі гітаристом фламенко. Як наслідок завершити навчання у середній школі Пако не вдалося, оскільки майже увесь свій час присвячував гітарі. Двоє із братів Пако також виявили хороші задатки до музики: Рамон (гітарист) і Пeпe (співак). Пако та його брати Рамон та Пепе, як колеги працювали разом багато років і допомагали один одному в складних моментах їхньої кар'єри. На сьогодні три брати становлять половину складу секстету Paco de Lucia. Професійна кар'єра Пако реально почалася після запрошення до трупи танцю Хосе Греко. У віці 16 років (в 1965 г) він підписав контракт із Philips (провідна європейська компанія грамзапису) і зробив запис свого першого альбому. Згодом за свою кар'єру Пако записав більше тридцяти альбомів.

Помітною подією був американський дебют Пако де Лусії відбувся – у Карнегі Хол у Нью-Йорку в 1970 році. Там Пако виступив дуетом із братом Рамоном і мав успіх, що дозволив йому укласти контракт на тури по Америці, які згодом стали регулярними. Однак, незважаючи на їхню успішність, Пако не був широко відомий у Сполучених Штатах в сімдесятих роках. Його платівки видавалися головним чином у Європі і Японії. Усе вирішив для нього по суті випадок; коли у вісімдесятих роках Пако співпрацював з американськими гітаристами у двох проектах “супергрупи”. Він також працював із піаністом з оркестру Чіка Кореа та з іншими видатними музикантами. Ці тури дали американській публіці більше розуміння музики фламенко й акустичної музики взагалі. А найбільшу популярність одержали записані тоді альбоми "Passion, Grace and Fire" (студійний запис) і "Friday night in San Francisco" (концертний запис, дійсно зроблена "у ніч на п'ятницю в Сан-Франциско"). У першому із цих альбомів участь Пако була майже мінімальна – він приймав участь тільки в композиції, що дала назву альбому. А от у другому з них записана така гра, що її можна назвати тріумфом Пако де Лусії, незважаючи на тверду критику музичних рецензентів із приводу його роботи саме в цьому проекті. Однак критики оцінювали знання джазової гармонії або техніку гри, а люди, які побачили живе "поєднання" джазу-року й фламенко, цілком задовольнялись епохальністю цієї події. Недарма цей альбом (названий одним рецензентом “музичною піротехнікою”) був порівняно швидко виданий навіть вітчизняною фірмою грамзапису "Мелодія", а один з подібних концертів "супергрупи" поширювався по всьому світі на відео. На початку століття Мануель де Фалья перевів на мову