одсвіт ” 1.

Однак, як зазначає В. Пахаренко, “ в український літературі цього періоду проявляються прикмети кількох течій реалізму. Зокрема побутово – просвітницький реалізм, частково натуралізм, революційний реалізм і класичний реалізм ”. Ці напрями по різному представлені в український літературі. Деякі в більшій мірі сприйняті українськими письменниками, інші в меншій. Та і сам модернізм в європейський літературі зародився завдяки реалізму, чи будучи точнішим – натуралізму, і водночас став певною противагою йому – запереченням. Сам модернізм підкреслив кризу тогочасних законів дійсності. Причиною появи нового напряму стала криза об’єктивізму (релігійного і раціоналістичного), криза пошуків об’єктивних законів дійсності. Цю кризу зумовили певні чинники. Природничі науки на межі століть зробили ряд відкриттів (поле як форма існування матерії, подільність атома, закон збереження і перетворення енергії), які порушили, спростували матеріалістичні уявлення про будову світу; знову набули актуальності тези про непізнаність і посутню непізнаванність світу, про обмеженість, мало ефективність суто раціонального пізнання.

Психологічний чинник – основоположний для реалістичного світогляду матеріально-економічний детермінізм практично заперечував свободу людини, її право і здатність робити вибір, а це неминуче призводить до духовної загибелі людини як істоти богоподібної, спричиняє нестерпний психологічний дискомфорт, розвиває пасивність особистості, фаталізм; тому

1. Нечуй-Левицький І. Сьогочасне літературне прямування // Історія української літературної критики та літературознавства. Хрестоматія: Книга друга. – К., 1998. – с. 215.

кінець кінцем людина цілком відкинула реалістичну настанову і почала вибудовувати нову систему координат, яка б визнала, обґрунтувала особисту свободу індивіда.

У висліді кризи відбувся перехід від об’єктивізму до суб’єктивізму, що включає в себе й індивідуалізм (себто зосередження уваги на людині як неповторній, самодостатній особистості, а не частці маси), і релятивізм. Яскраві приклади обґрунтування суб’єктивізму знаходимо у філософських концепціях ще С. К’єркегора, а також Е. Маха.

Так, Е. Мах висунув концепцію емпіріокритицизму. Ось її суть: людина сприймає світ органами чуття (зір, слух, дотик, запах, смак) і, таким чином, спираючись на свій досвід (емпіріос), витворює своє розуміння дійсності. Проте, ми не знаємо, що саме являє собою ця дійсність об’єктивно, бо вона – дійсність – доводиться до нас лише як сукупність вражень. Тобто наше пізнання об’єктивної дійсності є тільки суб’єктивними враженнями від кольорів, запахів, тепла, тиску тощо.

Отже, сприяли його утвердженню психологічні чинники і звичайно новий поступ у науковій галузі. Світоглядним підґрунтям модернізму стала філософія Ніцше , Шопенгавера , Берг`сона, Шпенглера, Сартра, Гайде`гера, Камю і звичайно психологічні концепції Фройда, Юнга та інших.

Сам же розвиток модернізму йшов двома шляхами:

Заперечення реалізму – неоромантизм;

Поступовий перехід натуралізму, його засад в імпресіонізмі.

Визначними рисами стають:

Нове світобачення людини;

Індивідуалізм на противагу масовості;

Іманентний психологізм;

Символомислення, тобто пізнання світу і людини через символи;

Ліризм;

Естетизм і умовність;

Волюнтаризм та ідеологічність;

Ці нові тенденції сприяють вивільненню літератури, чи краще сказати, мистецтва в цілому, з тісних форм класичного бачення його розвитку.

Якщо розглядати напрям у діахронному зрізі, то можна виділити, щоправда, дуже умовно й нечітко, три етапи його розвитку.

1. Декаданс (від франц. decadence – занепад). Явища, подібні до цього, характерні для непевного періоду присмерку, саморуйнування будь-якої культурної епохи (крах усталеної, звичної моделі життєустрою в уяві багатьох сучасників і учасників цього процесу ототожнюється з планетарною, вселенською катастрофою). Занепад реалістичної доби, який тим паче збігся з глобальним від сільської телуричної до міської індустріальної цивілізації, ознаменувався декадансом, що набув найбільшого поширення у 90-х роках XIX ст. спочатку у Франції, а тоді і в решті європейських країн. Це песимістична настанова, за котрою у світі неподільно панує зло, потворність, життя невблаганно рухається до краху, до хаосу, і людина зовсім не здатна перешкодити цьому. Декадентам були властиві фаталізм, сумовитість, душевна спустошеність, страх перед життям, відчуття безмежної втоми, відчаю, зневіри в людині, прагнення забуття, втечі від реальності.

Безпросвітній песимізм штовхав декадентів переважно у двох напрямках. Одні впадали у крайнє естетство, намагалися сховатися від потворної реальності у вигаданому, штучному, підкреслено уявному світі абсолютної краси. Інші кидалися в море примітивних насолод – розпуста, пияцтво, наркотики, інші збочення аж до самогубства. Усе це плекалося у житті і втілювалося у творчості.

Декадентами на певних етапах свого творчого шляху були, зокрема, А. Рембо, П. Верлен, С. Малярме у Франції, Е. Верхарн, М Метерлінк у Бельгії, О. Уайльд в Англії, І. Франко (в добу написання “Зів’ялого листя”), М. Вороний, молодомузівці, Г. Чупринка, М. Філянський в Україні, Д. Мережковський, Ф. Сологуб, А. Блок, А. Бєлий, М. Арцибашев у Росії.

Отже, декаданс не варто виділяти в окрему стильову течію (адже він більшою чи меншою мірою виявився в багатьох модерністських течіях – символізмі, імпресіонізмі, експресіонізмі, футуризмі, імажинізмі, акмеїзмі), скоріше це просто світоглядна настанова, що стала проміжною ланкою між реалізмом та модернізмом.

2. Власне модернізм. Це період розквіту напряму, що тривав від початку до 60-х років XX століття і включає в себе творчість цілої плеяди видатних митців від Кафки, Стефаника, Франка, Джойса, Лесі Українки, М. Булгакова, А. Платонова, М. Хвильового до Дж. Орвела, Е. Гемінгвея, Г.Гессе, У. Фолкнера, Г. Маркеса, Ліни Костенко, Й. Бродського, Ч. Мілоша, Є. Маланюка, І. Драча, В. Стуса. У цьому періоді найвиразніше, най багатогранніше проявилися риси модернізму.

3. Авангардизм. Це також закономірний етап, у якому виявляється уже присмерк, саморуйнування цілого напряму. Зародився авангард у роки першої світової війни і в різних формах продовжує існувати досі.