На початку 30-х років був заарештований. 13 травня 1933 року застрелився Микола Хвильовий.У своїй передсмертній записці він сказав:

«Арешт Ялового – це розстріл цілої Генерації… За що? За те що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий…» 1

31 травня 1933 року Михайла Ялового, як «контрреволюціонера», виключили з лав КП(б)У, оскільки він начебто мав на меті створити фашистську організацію, що ставила перед собою завдання повалити радянську владу. Його звинуватили в шпигунській діяльності на користь Польші, у підготовці замаху на Павла Постишева й засудили на 10 років виправно- трудових таборів. Його було заслано на Соловки. А з 3 листопада 1937 року за вироком судової «трійки» УНКВД був розстріляний.

Починав творчий шлях під найменш знаним псевдонімом – Михайло Красний. Він був сповнений віри в революційні ідеали, побудову нового щасливого життя. Досить партійно-тедденційним був Яловий і в поезії, якою захопився згодом.

У 1921 році разом із М. Семенком та В Алешком, започатковує «Ударну групу поетів-футуристів»(Харків). Невдовзі в більшому об`єднанні підписує програмну редакційну статтю футуристів у альманасі «Семафор у майбутнє»

Футуризм, як відомо, декларував зневагу до старих форм творчості, протиставляючи їм патетику урбанізму та індустріалізації, наповненою вірою в перспективу з космополітизованого суспільства. Тому із сторінок єдиної

1. Хвильовий М. Твори: …. – Т.2. – с.889

поетичної збірки «Верхи» (1923 )автор виголошував: «Я не піду на похорони Старого світу…»

В середині 20-х років почав писати малу прозу в романтичному ключі («Три зради», «Червоний перстень» та ін.).

У 1928 році Михайло Яловий пише свій, безперечно, найвідоміший твір – роман «Золоті лисенята». Пробував письменник виявити себе і в гумористично-іронічній прозі та драматургії: комедія «Катіна любов або будівельна пропаганда» (1928), оповідання «Голомозий гевал» (1927) та «Веселий швець Сябро» (1930).

Отже, М. Яловий і Г. Михайличенко посідають в українській літературі початку XX ст. чільне місце. Їхня художня майстерність заслуговує на увагу дослідників. Імпресіоністична і символістська манера письма є самобутньою і неповторною, адже чи не вперше відбулося майстерне поєднання цих двох напрямів в українській літературі. Хоча їхнє життя було надзвичайно коротке, але залишені ними літературні праці вражають своєю неповторністю, політичною актуальністю та авторською свідомістю.

Розділ 3

Художні особливості “ Блакитного роману ” Г. Михайличенка і “ Золотих лисенят ” М. Ялового.

3.1. Символ як головний аспект у творі.

Символ у цих двох творах стає центральним стрижнем розвитку подій або насичених центром, від якого відштовхується читач для пізнання авторського задуму.

У “ Золотих лисенятах ” символічними є 13 розділів. Автор тут розвінчує міф революції. Хоча великий друг письменника М. Хвильовий впевнено говорив, що число “ 13 ” приносить лише щастя. Проте, думається, що у М. Ялового на це число був протилежний погляд. Адже саме в тринадцятому розділі автор розвінчує міф про золотих лисенят. Герої, подолавши важкий шлях, самі розуміють безвихідь власної ситуації, а головний герой приходить до важкого висновку:

“ Не було вже ні сонця, ні землі, ні їхнього химерного витвору – золотих лисенят.

І раптом мене вдарила прудка, як ракета, ясна, як свічка, свідомість:

Хіба ж і я з своєю мукою, і всі ми з своєю великою тривогою ж є тільки золоті лисенята ? …

Адже вік наш – бентежна мить!

А життя наше – тільки тремтливий і химерний відсвіт …” 1

Твір ніби складається з дванадцяти новел, а тринадцята слугує для них об`єднав чим містком. Кожна частина є самостійною, чи краще сказати самодостатньою. Це можна порівняти з викладанням мозаїки. Дещо схожим у цьому плані є твір І. Качуровського “ Шлях невідомого", де також на протязі твору відчувається певна незв`язаність , але останній розділ розставляє все на свої місця.“Блакитний роман” в цьому плані дещо

1. Шпол Ю. Вибрані твори. Упор. Перед. Примітки та коментарі О. Ушкалова. – К.: Смолоскип., С. 326;

відрізняється. Він складається з восьми частин і кожна з них має власну назву. Тут теж є певна незв`язаність або як сказав М. Зеров: “ Блакитний роман ” Михайличенка – річ, утворена в справжнім ліричнім піднесенні, але в багатьох місцях писана немов шифром, трохи маневрована …, але талановита”.

Ця зашифрованість не дає змоги читачеві докладно осмислити твір. Як видається, цей твір є кодом авторського життя, певним символом вічності літературного твору Михайличенка.

Символічною є побудова роману. Перший розділ має назву “ Інтродукція ”. Ця назва запозичена із музичного словника термінології, означає невеликий вступ, що передує основній частині музичного твору. Саме тут автор подає часткову суть народження блакитної душі і її загибелі. Тільки дещо дивним ( зашифрованим) виступає причина смерті її блакитної душі. Автор про це говорить так: “ … а надвечір випав сніг який убив її блакитну душу.” 1

Михайличенко ще раз підкреслює, що людина – як квітка, яка здатна розвиватися лише там, де найсприятливіші умови, де її “ блакитна душа ” здатна цвісти, де вона отримує достатню кількість сонячних променів і вологи, сніг же її вбиває. Тут можна провести паралель із “ Бояринею ” Лесі Українки, де Оксанина душа теж страждає через те, що її вирвали з рідного середовища і перевезли на чужину.

Символічним також є те, що герой не називає свого