з Михайличенком, але цілісну картину читач здатен отримати.
Особистість – конкретна людина з погляду її культури, особливостей характеру, поведінки і т. ін. Герої творів Михайличенка і Ялового в своїй одвічній боротьбі з важким життям, ідеями цього світу, намагаються зберегти власну особистість, яка балансує між культом еротики і культом самогубства. У новелі Михайличенка “Погроза невідомого” герой стоїть на краю добра і зла, любові і ненависті, божевілля чи вічного спокою:” Я поставив собі раз назавсігди: вивчиться свобідно ходити догори ногами. … Потім я все це змінив і почав старанно щодня вчитися танцювати навприсядки гопака. А коли тюремщик зазирав до мене в камеру… , ще завзятіше, ще дуще докучати гопакові. Я не підупадав духом і про своє ув’язнення в тюрму міркував собі так: це те найкраще з усього, що мало мене спіткати.”2 Далі в камері з’явився новий співбесідник, адже свідомість
1. Шпол Ю. Вибрані твори. Упор. Перед. Примітки та коментарі О. Ушкалова. – К.: Смолоскип., С. 324;
2. Михайличенко Г. “Шлях невідомого” Жулинський М. Слово і доля: Навч. посібник – Київ: А.С.К. 2002 р., С. 357;
потребувала, не так для розмови, як для вказівок: “Бісеня нагадувало маленького, сірого пухнато-волохатого ведменятка на високих задніх ніжках.
Воно задиркувато ходило по камері на передніх догори задніми ногами, … Зрештою мене це примусило замислитись. Що це? Невже божевілля? Я почував, як безсило поплинув на хвилях невідомого.”1 Наступного разу невідомий постав із зашморгом на шиї,ніби подаючи приклад нової гри: “Невідомий повернувся в профіль до мене, повагом повів шиєю, мовби силкуючись увільнитись від зашморгу мотузка. Потім незграбно стрибнув з ящика параші й зі зверхносного зробився сферичним, прозорим.”2 Найгіршим в цій ситуації стало те, що: “Він здався мені значно схудлим з того часу, як бачив я його востаннє. Ніс загострився, волосся скуйовджене ще дужче. Але я взнав Його, Його – так жахливо схожого на мене.” 3 Ось ця повсякчасна боротьба з самим собою призводить до суїциду: “Схопившись з ліжка, метушливо одірвав поясок від халату і почав чіпляти його за грати душника над дверима. Я страшенно поспішав.” 4 Замах не вдався, але автор зміг показати проблему роздвоєння особистості в найбільш критичний момент. Залишивши фінал відкритим ми можемо лише здогадуватись, що сталося з героєм. Можливо задум невідомого здійснився, бо на допомогу лікарів в його випадку очікувати не варто.
1. Михайличенко Г. “Шлях невідомого” Жулинський М. Слово і доля: Навч. посібник – Київ: А.С.К. 2002 р., С.358;
2. Михайличенко Г. “Шлях невідомого” Жулинський М. Слово і доля: Навч. посібник – Київ: А.С.К. 2002 р., С. 357;
3. Михайличенко Г. “Шлях невідомого” Жулинський М. Слово і доля: Навч. посібник – Київ: А.С.К. 2002 р., С. 359;
4. Михайличенко Г. “Шлях невідомого” Жулинський М. Слово і доля: Навч. посібник – Київ: А.С.К. 2002 р., С. 359;
Герої “Блакитного роману” також у пошуку власної особистості, щоб не загубитися у бурхливому світі революції і власного кохання. Попри присутність химерного, абстрактного, асоціативного, загадкового, твір не позбавлений реалій тогочасної дійсності. Автор конкретизує на внутрішні особливості героїв: “У Іни була блакитна душа, і Ти не знав її, а відчував, байдужий.… В її душі була блакить свіжого весняного неба, блакить веселих квітів сонячної левади, омитих прозорою росою. В ній був простір і міць вільного моря і бадьорість ранішнього вітру гірських верховин.” 1 Можна сказати, що герої Михайличенка є якісь химерні, безплотні, але попри це, в пошуку, власне, внутрішнього світу з його повсякчасним тлумаченням: “Спадщина отруйна кров Твоєї матері тяжким, незносним прокляттям висіла над Тобою. Ти хотів і нікого не міг покохати, крім своєї вигаданої Мавки – Мрії. Ти тужив за коханням. В Тебе закохувалося кожне серце, в яке порожнім одрухом складав Твій блакитно-тьмавий погляд. Безодня Твоєї душі несвідомо приваблювала й засмоктувала солодко кожного, хто хоч випадково зазирав в її глибини”2
Нещадна боротьба точилася не лише у внутрішньому світі героя, вона була й ззовні: “Довгі роки точилася нещадна боротьба двох світів. Давно вже вона загубила свої окреслі форми і перетворилася в стихійно уперту масово-криваву боротьбу, людськість забула мирне життя. І ніхто не знав, що трапиться з ним завтра. ”3 Саме боротьба двох полюсів добра і зла, ідеології кохання, призводить до повсякчасних труднощів, які закінчуються суїцидом. Адже: “Останній свій погляд Тобі я присвячую. ”4
1. Михайличенко Г. “Блакитний роман” Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: У 4-х книгах. – К.:1993 – 1995. Т.1, С. 472;
2. Михайличенко Г. “Блакитний роман” Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: У 4-х книгах. – К.:1993 – 1995. Т.1, С. 473;
3. Михайличенко Г. “Блакитний роман” Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: У 4-х книгах. – К.:1993 – 1995. Т.1, С. 480;-
1. Михайличенко Г. “Блакитний роман” Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: У 4-х книгах. – К.:1993 – 1995. Т.1, С. 493;
Герої “Золотих лисенят” Ялового теж знаходяться в повсякчасному пошуку особистості. Герой роздумує: “Кумедне кохання, туга за ним, морок образи і іскра підозріння, - ось ті чотири нещастя, що раптом спіткали мене тоді на спочивку біля залізничної станції.” 1 Він намагається все своє особисте і революційне життя розкласти по поличкам, знайти для себе вихід зі складної