Отже, модернізм в українській літературі відіграв неабияку роль для вивершення українського слова в поезії, прозі і драматургії. Встановив новий етап художнього мислення, відкинувши традиції народництва. Відкрив перед українським автором і читачем нові питання, проблеми і завдання. Маючи перед собою зразки європейського мистецтва, українські митці створили власну сторінку історії української літератури з неповторним її колоритом.

Символізм, як ідейно-естетична засада авторської образної свідомості.

Тепер можна простежити історію символізму і імпресіонізму в європейській літературі, та їх проникнення в український дім письменства.

Символізм – літературний напрям кінця ХІХ – початку ХХ століття. Як підказує сама назва, сутність цього напряму полягає у спробі все в цьому світі символізувати; у такий спосіб пізнати його внутрішній, трансцендентний зміст. Цікаві з цього приводу слова добре знаного на початку ХХ століття історика і теоретика української літератури А. Товкачевського, наведені В.Пахаренком в книзі “Українська поетика ” :

“ Звичайно ми блукаємо по світі, але душа наша лишається холодною, ми не помічаємо ні краси, ні таємничості в тих речах, які бачимо під собою і над собою. Речі видаються нам немовби замороженими і цілий світ – нерухомим, неживим, як в стереоскопі. Але бувають моменти коли в нас мовби розвиднюється в душі. Ми з зачудуванням дивимося навколо себе – і не впізнаємо того світу, який так довго споглядали. Ми немов набуваємо нові органи зору і слуху. Нерухомі, раніш мертві речі починають виявляти якесь дивне життя, ми чуємо якісь таємні голоси, бачимо незримий, таємничий зв`язок всіх речей між собою, бачимо в речах присутність чогось невидимого, невідомого і вічного. Світ набуває в наших очах незнаного перед тим значення, кожна річ, зокрема, стає символом, емблемою, видимим знаком невидимого і вічного ”1.

Предтечею символізму вважають Едгара Аллана По. Він намагався поєднати європейський романтизм, кордоцентризм, інтуїтивізм з американським практицизмом, застосувати науковий підхід до мистецької творчості. Будь –який зміст лише один із засобів форми.

Ці погляди розвинув Шарль Бодлер. Він підняв концепцію По з

1. Пахаренко В. Українська поетика. м. Черкаси: «Відлуння Плюс», 2002 с. 222.

практичної сфери до містичних висот. Якщо По зводив суть поезії до простого, то Бодлер навпаки підкреслював містичність, чи краще сказати магічність слова, бо воно мусить розвивати в читача щось світле, незнане, високе захоплення. Він висунув теорію “системи відповідностей ”, всі чуття і почуття зв`язані невидимими нитями в одну невиразну містичну цілість. Завданням митця – побачити їх і розпізнати, показавши іншим.

Як сформований літературний напрям, символізм починає свою історію з 1880 року, коли С. Малларме започатковує літературний салон, в якому беруть участь молоді поети Р. Гіль, Г.Кан, А. де Реньє, Л. Кіяр, Е. Мікасль. Програмні символістські акції відбуваються в 1886 році, коли друкується “ Сонети до Вагнера восьми поетів ( Верлен, Малярне, Гіль, Дюжарден та ін.) ”, “ Трактат про слово” Р. Гіль та стаття Ж. Мореаса “ Літературний маніфест. Символізм ”. Праці Гіля ( з передмовою самого Маларме ) та Мореаса стають першими маніфестами напряму. В той же час з`являються перші збірки поетів, які були свідомо зорієнтовані на символістську поетику ( “ Кантілени ” Ж. Мореаса, “ Заспокоєння ” А, де Реньє, “ Гамми ” C. С. Мерріля та ін.. Також представниками цієї течії у Францій були ( Поль Верлен і Артюр Рембо) в Бельгії ( Еміль Верхарн і драматург Моріс Метерлінк), в Німеччині ( Фрідріх Ніцше), Англії (Оскар Уайльд та пізній Генрік Ібсен ), Польщі ( Болеслав Письмен, Станіслав Пшибишевський , Казімеж Пшерва – Тетмаєр ), Росії ( Д. Мерєжковський, А. Блок, А. Бєлий, В. Іванов, Ф. Сологуб, О. Добролюбов).

Символізм протиставив свої естетичні принципи та поетику реалізмові та натуралізмові, напрямам, які він рішуче заперечував. Натуралізм з його фактографією та соціальним і біологічним детермінізмом має, на думку Ж. Мореаса, лише “ цінність заперечення ”. Символісти вважали, що за цим напрямом немає майбутнього, тобто, припинеться діяльність Е. Золя, то й загине його “ літературне дитя ” - натуралізм. Заперечували символісти й реалізм, який, за висловом В. Брюсова, “ перетворив мистецтво на просте відображення життя ”. Інший російський символіст К. Бальмонт писав про реалізм і символізм як про дві художні манери світосприйняття : “ Реалісти охоплені … конкретним життя, за який вони нічого не бачать, - символісти, відчужені від реальної дійсності, бачать у ній лише свою мрію… ”1

Символ стає основою всього напряму. Саме за допомогою символів митець спроможний зазирнути в потойбіччя, метафізичний простір. Символ стає поєднанням земного і божественного, те що здатне перетворити сіре і злиденне життя на казкову мрію, тобто очевидне і приховане. Це приховане дає можливість для читача висловлювання нескінченних варіантів власного бачення чи тлумачення певних епізоді, героїв твору. В цілому напрям символізму справив величезний вплив на подальший розвиток літератури. Він дав поштовх таким школам, як акмеїзм, футуризм, частково імажинізм, вплинув на поетику експресіонізму