Мережковський скоро переніс свою увагу на інші проблеми, тільки посе-редньо зв'язані з символізмом, і тому піонером символізму в Росії вважають не його, а Валерія Брюсова. Хоч французьких символістів перекладали в Росії раніше (Венгерова, Мережковський, мати Олександра Блока),— Брюсов, цей знаменитий організатор і «структураліст» літературного побуту, а при тому дуже талановитий поет, цілком «програмово» вводив французьку літературу на російський грунт. Критики глузливо зауважували, що його майстерність «продавати» західну літературу — це наслідок його купецького походження. Брюсов особисто познайомився з багатьма французькими й бельгійськими поетами, заснував журнал «Весы», де вони співпрацювали (Гіль, Верхарн), і давав систематичні переклади та огляди західної поезії найновіших напрямів.

Своїм підходом до літератури і своїм, талантом Брюсов належав скоріше до По і ранніх англійських естетів, ніж до французьких символістів кінця сторіччя Для нього література була — тільки форма. Точна калькуляція ефекту, майже математичне маневрування засобами (Брюсов був добре ознайомлений з математикою) — це було для нього єдиним творчим переживанням. І тому з такою легкістю міг міняти стилі — від майже сюрреалістичного символізму до суворого, «бронзового» неокласицизму.

Брюсов був дуже потрібний російській літературі. Правда, вона вже бачила суворий , майже класичний, формалізм у творчості Пушкіна і гостре схрещення досконалої форми і високого містицизму у поезії Тютчева (тому Брюсов і інші символісти так любили цих двох романтиків). Але, як правило, російські поети на форму не звертали надто великої уваги.

Коли Брюсова і його прихильники знайомили російського читача з творами французького «модернізму»- Костянтин Бальмонт перекладав твори англійського естетизму і декадентизму. Та найбільшим його вкладом у російський символізм, була його власна творчість. Вже в першій збірці (що вийшла 1893 року, на рік раніше від Брюсової) він виявив величезну оригінальність, хоч не без впливів Свінберна. Більш «музично перевтілену» поезію, як Бальмонтова, нелегко уявити - часто ця музичність його рядків виходить із-під авторового контролю, втрачає художню рівновагу і впадає у самопародію. Поет твердив, що кожний звук викликає собою власний магічний світ: складати звуки (не слова, як твердив Рембо, а звуки; себто тут маємо не так образний, як музичний принцип ) — це своєрідна алхімія. Отож заслуги Бальмонта — в його макси-мальному посиленні звукового принципу російської поетичної мови.

Російський символізм дослідники поділяють на дві групи: старших і мо-лодших символістів. Старших назвали чомусь декадентами, а молодших — символістами. Різниця між цими двома групами в тому, що старші були своєрідними, формалістами. Тісно зв’язуючись з Заходом, вони цікавилися передусім реформами версифікації. Вони стали осторонь суспільства і нечасто (за винятком, може, Гіппіус) займалися в своїй творчості метафізичними проблемами…До групи ранніх російських символістів зараховують ще Івана Коневського, самого Мережковського, Олександра Добролюбова, дружину Мережковського Зінаїду Гіппіус і Сологуба -поета.

У молодших символістів бачимо перемогу вічно сильного слов'янського суспільства. Ці поети на чолі з Олександром Блоком взяли з Західної Європи не так теорію і практику форми ( це ж бо для них зробили їхні попередники), як містицизм, релігійність “ нової людини ”, навіть із дозою окультизму і спіритуалізму. Ці риси вони з`єднали з старими й чисто російськими містично – релігійними тенденціями, приготувавши тим способом для читача справді п`янке вариво, якого ще не бачила ніяка література ( наприклад, “ Котик Лєтаєв” Андрія Бєлого). На основі цієї синтези вони навіть деякий час мріяли про заснування в Росії нового суспільства, створеного на містично-ідеалістич-них принципах Володимира Соловйова. До них зараховують Олександра Блока (який від містики відійшов досить скоро і навіть висміяв своїх друзів у п'єсі «Балаганчик»), Андрія Бєлого, Вячеслава Іванова, прозу Мережковського. Мабуть, найцікавішим із цієї групи був Андрій Бєлий. Він творив своєрідний міст між першою і другою групами. Під впливом Рудольфа Штайнера, з одного боку, і Володимира Соловйова — з другого, і не без допомоги своєї «френетичної» вдачі, він створив особливо згущений, ядерний містицизм. Але він також написав ряд знаменитих робіт з теорії літератури, які пізніше взяли в основу своєї праці критики-формалісти групи ОПОЯЗ.

При цих двох процесах розвивалася група справжніх російських дека-дентів, виявляючи себе передусім у прозі. Сюди належить творчість Андреєва, Гаршина і Арцибашева, що їх романи, п'єси та оповідання мають сьогодні тільки історичне значення. Виняток справляє проза Федора Сологуба - письменника великого таланту. Його ранній роман
«Тяжкі сни» — це образ «декадентської» інтелігенції в Росії, з її душевними чварами, містичними прагненнями і втіканням від «статус-кво».Далеко сильніший роман Сологуба — «Малий біс», де автор переростає чисто “декаденські” зацікавлення і дає надзвичайно сильний, майже фройдівський, образ хворої особистості.

Впливів російського символізму на українську літературу не можна недооцінювати. Такі заперечування друкованих сторінок творів роблять нам тільки шкоду. Правда, на період української літератури, російський символізм надто сильно не впливав: впливи йшли передусім від ранніх символістів — Брюсова і Бальмонта. Російські символісти впливали на українських поетів значно пізніше, в другій і третій декадах нашого сторіччя.

Багато сильніші впливи на добу українського передсимволізму мала Поль-ща — через впливи на Галичину.

Одначе, потрібно зауважити, символізм не був винятково зовні привнесений в Україну. Тут він мав своє коріння, адже домінантним в український літературі був романтизм, наукові засади символізму заклав ще Г. Сковорода. Пізніше цю тему розвинув філософ П. Юркевич та філолог О. Потебня.

Окресливши теоретичні та історико-літературні засади виникнення й творчого побутування символістського типу художнього мислення