Насамперед слід одразу ж зауважити, що український символізм типологічно споріднений із західноєвропейським, а також польським і російським його варіантами. Однак він має і свої, суто специфічні риси винекнення, творчого побутування і розвитку. Доречно зазначити, що в Україні не було такого потужного функціонування натуралістичної моделі авторської художньої свідомості, як це спостерігалося у Західній Європі. Адже коли там, починаючи з 30-х років XIX сторіччя, активно розгортався й утверджувався реалістичний тип ідейно-образного мислення, в українській літературі й мистецтві майже впродовж всього позаминулого століття домінував самобутній романтизм, що під кінець, врешті-решт, модифікувався в неоромантичний напрям і символістську структуру тощо. Символізм же як самодостатній і самоцінний тип художнього мислення в Україні цілковито органічно виріс із магістральної духовної традиції – “філософії серця” та її художньо-конкретного аналогу – українського романтизму. Представники і носії українського символізму по-своєму трансформували романтизм, настійливо вивільняючись від ідеалізації “народної людини” і продовжуючи антитетичне світовідчуття, водночас поглиблюючи романтичну світософію та антропологію досягненнями нової філософії і психології.

Історики літератури простежують чітку лінію розвитку символізму в поетичній творчості українських авторів, починаючи від молодомузівців до Миколи Філянського та Олександра Олеся, поетів-“хатян”, відтак угрупування символістів 20-х років(Павло Тичина, Яків Савченко, Дмитро Загул та ін.) і завершуючи галицькими символістами 30-х років(передусім поетами-“січовиками”, прихильниками так званої “львівської модерни”, що групувалися навколо часопису “Митуса”). Знову ж таки, на переконання літературознавців, у прозових творах українських письменників символізм не досягнув помітного, порівняно з поезією, еволюційного характеру, вияскравивши лише таких його представників, як Михайло Яцків, Гнат Хоткевич, Гнат Михайличенко, Галина Орлівна, частково Микола Хвильовий.

Натомість драма в цьому ряду зайняла чільне місце. Вона з символістським типом художнього мислення стала не тільки репродуцентом західноєвропейських модерних ідей, нових суспільно-естетичних віянь, а й – що дуже важливо – стимулюючим оновлювачем національного буття народу.

Власне, естетикою і поетикою символізму щедро послуговувались Леся Українка, Олександр Олесь, Спиридон Черкасенко, Василь Пачовський, Володимир Винниченко, Яків Мамонтов, Іван Дніпровський, Іван Кочерга, Леонід Мосендз та ін.

Отже, на початку ХХ століття символізм охопив і українську літературу – як поезію ( М. Філянський, Г. Чупринка, В. Еллан – Блакитний, В Ярошенко, О. Слісаренко ), прозу ( О. Кобилянська, Г. Михайличенко, А. Заливчий, ранній М. Хвильовий, та А. Головко), так і драматургію (Леся Українка, Олександр Олесь, Володимир Винниченко, В. Пачовський, С. Черкасенко та І .Кочерга ).

1.2. Імпресіонізм, як ідейно-естетична засада авторської образної свідомості.

Імпресіонізм ( від французького impression - враження ) - художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань.

Імпресіонізм розвивався в останній третині ХІХ на початку ХХ століття. Проте, спершу він виник у французькому живописі. Назва напряму походить від назви картини К. Моне “ Імпресія. Схід сонця ” . Цей стиль розвивали й багато інших французьких художників, зокрема : О. Ренуар, К. Піссаро, Е. Дега, А. Сислей, Е. Мане. Ця група художників сприйняла для себе цю назву, і у 1877 році починають видавати журнал “ Імпресіонізм ”. Під впливом імпресіонізму в живописі згодом з`являються імпресіонізм у скульптурі ( О. Роден. ), музиці ( К. Дебюсі, М. Равель, І. Стравінський ). Основоположниками літературного імпресіонізму вважаються брати Гонкури. Риси цього напряму проявились також у творчості Гі де Мопоссана, П. Верлена, С. Малларме, М Пруста, К. Гамсуна, О. Уайльда, Р.Л. Стівенсона, А. Чехова, І. Буніна, І. Анненського.

Основним силовим прийомом імпресіонізму є зображення не самого предмета, а враження від нього. Брати Гонкури точно визначили головний принцип напряму: “ Бачити, відчувати, виражати – в цьому все мистецтво ”1. Світоглядною основою імпресіонізму був релятивізм, в основі якого принцип відносності людських знань. Імпресіоністи, усвідомлювали, що об`єктна істина для людини є недоступна, а тому потрібно передати узагальнено типові обриси предмета чи явища. Основна увага зосереджувалась на відтворенні миттєвих вражень. Через те картини імпресіоністів виглядали мистецтвом кольорових плям, розмитих контурів, без чітких ліній. В літературі переважала увага до мінливих нюансів настрою, до невпинного перебігу почуттів, вражень.

1. Галич Олександр, Назарець Віталій, Васильєв Євген. Теорія літератури: Підручник / За наук.ред. Олександра Галича. – Київ: Либідь, 2001.,С. 396;

Імпресіонізм загалом легко інтегрувався з іншими стилями. Елементи імпресіоністичної техніки наявні у багатьох письменників, творчість яких за основним своїм звучанням неоромантична, символістська чи натуралістична. Більша чи й менша увага до зображальності або виражальності імпресіоністичного стилю і визначала наближення до реалізму, нату-ралізму чи неоромантизму. Що ж до окремих технічних елементів, засобів психологічного аналізу, відкритих саме імпре-сіоністами, то вони були одразу засвоєні представниками багатьох, зокрема й модерністських течій.

Імпресіоністичний погляд на світ подрібнював, атомізував дійсність, найменше часткове враження набувало самодостат-ньої цінності. Увагу до точної фіксації зовнішніх реалій імпре-сіонізм переніс і на дослідження психічних процесів, збагативши прийоми й засоби психологічного аналізу. Зростає увага до фіксації нюансів настрою, психічних реакцій героя. Для давньої літератури характерне те, — узагальнювали Гонкури, — що вона була літературою далекозорих, тобто зобра-женням цілого. Не випадково новела, в основі якої здебіль-шого один, драматичний, переломний момент духовної ево-люції героя, стає найрозвиненішим жанром імпресіоністичної прози. Руйнується класична форма старого реалістичного ро-ману з розлогим, цілісним сюжетом. Натомість і в романі по-силюється ліричне, суб'єктивне начало, фрагментарність опо-віді. Відхід від детермінізму, позитивістська філософія початку