Найдавнішим із відомих розписів (біля двох тисяч років) є китайський розпис із давнього поховання. Тканина на диво добре збереглася. Вона покрита темними фігурами, розфарбованими мінеральними барвниками.

Батьківщина гарячого батику вважається Індонезія. Класичний гарячий батик – дуже трудомісткий вид розпису. Тільки підготовка тканини займала декілька днів. Спочатку тканину тримали у воді 1-2 дні для пом’якшання, потім прали, сушили. Після цього кип’ятили в рисовому крохмалі 15 хвилин. Після повторного висушування тканину відбивали до м’якості дерев’яним валиком.

Розпис робили з допомогою винайденого в ХVII столітті інструменту “чантингу”. Це маленька мідна посудина з одним або кількома зігнутими носиками і бамбуковою або дерев’яною ручкою. Тканину з нанесеним воском малюнком на кілька годин занурювали в розчин барвника. Під час фарбування тканину обережно перевертали, стараючись щоб шар воску не потріскав. Потім тканину висушували і знову наносили воском інші елементи малюнка. Фарбування починали від найсвітлішого кольору до темного. Операція повторювалась стільки разів, скільки кольорів в малюнку. Після закінчення фарбування тканину знову висушували. Остання операція – знімання воску.

З часом техніка ручного батику використовувалась все рідше. Штамп із тонких металевих дротиків значно прискорили процес. Такий штамп занурювали в розтоплений віск, потім прикладали до полотна. Одержані контури малюнка заливали фарбою. Якщо раніше на розпис одного куска тканини йшло від півтора-двох тижнів до двох років, то з допомогою штампів можна було зробити в один день до двадцять кусків.

В кінці ХVII століття Європу покорили своєю красою індійські вибійні тканини – ситці. Штампом з нанесеним барвником наносили удари по тканині – вибивали тканину. Спочатку з’явилась вибійка в один колір фарби.

В кінці XVII століття з’явилась так звана білоземельна вибійка – кольоровий штамп на білому фоні. Тоді ж почали використовувати більш складний контурний малюнок.

В штампуванні використовувались пігментні присипки, для чого варили спеціальну клейку масу із рослинного масла. Масло кип’ятили 12 годин, після чого вливали в посудину з холодною водою. На дно випадав густий осадок, який зливали окремо. Цим осадком друкували малюнок, який потім присипали пігментами, часто блискучими.

В Індії та Індонезії розписи найчастіше використовувались для оформлення одягу. В Японії та Китаї розписи використовували також при створенні традиційного для цих країн інтер’єру: ширм і картин. Майстри користувалися тушшю часто з допомогою одного кольору, створюючи надзвичайної краси пейзажі. Пензель в руці художника то сильно і різко підкреслював одні елементи, то плавними і ніжними розпливами промальовував інші. Зараз ми назвали б цю техніку вільним розписом.

Сучасні версії ручного розпису тканини, спираючись на традиційні напрямки, підкріплені новими технологіями.

В гарячому батику замість бджолиного воску почали використовувати парафін і стеарин. Сітка тріщин, яка з’являлась в процесі фарбування в техніці гарячого батику і вважалась браком, отримала значення самостійного ефекту і стала невід’ємною частиною і символом цієї техніки.

З винайденням клейкого матеріалу, названого резервом, розвинулась принципово нова техніка розпису – холодний батик.

2.1. Матеріали та обладнання

для художнього розпису тканин

Тканина. Ручний розпис можна робити на різних за волокнистим складом тканинах: бавовняних, лляних, віскозних, ацетатних, триацетатних, капронових, шерстяних і з натурального шовку. Проте найчастіше для розпису застосовують бавовняні, віскозні, капронові й тканини з натурального шовку.

Тканини не повинні мати на собі апрету, замаслювачів, мати добре змочування і капілярність. При розписі важливе значення має ткацьке переплетення тканини, її товщина і щільність. Найкращими для розпису (особливо холодним батиком) є тонкі гладкі тканини полотняного переплетення.

Рама. Усі види розпису виконують на дерев’яних рамах, які бувають розсувні (можна збільшувати або зменшувати до необхідного розміру за допомогою рухомих рейок і гвинтів) і нерозсувні. Такі рами з обох боків мають внутрішні зрізи шириною 5... 6 мм, у які вбивають гострі гачки на відстані рейками рами, щоб не дряпали рук.

Інструменти для розпису

способом холодний батик.

Скляні трубочки. Для нанесення контурів рисунка резервом застосовують скляні трубочки (дод. № ) довжиною 15... 20 см з тонкими загнутими кінчиками. На невеликій відстані від кінчика є потовщення – резервуар для резервної суміші. Для набирання резерву кінчик трубочки опускають у резерв і через широкий кінець втягують його у трубочку до заповнення резервуару. Для розпису слід мати набір таких трубочок з отворами різного діаметра. Можна застосовувати також звичайні скляні креслярські рейсфедери або трубочки, у прямий кінець яких вставляється тупа голка. У практиці роботи використовують також медичні спринцівки, у які вставляють вкорочені склні трубочки з резервуаром.

Якщо зігнутий кінець трубочки має нерівні краї і дряпає тканину, його слід підточити дрібним наждачним папером або напильником.

Пензлі і тампони. Для нанесення фарб при розписі способом холодний батик застосовують різні пензлі і тампони. Тампони виготовляють із вати й поролону. Вату накручують на дерев’яні стержні різного діаметра. Кінець намотаної вати закріплюють ниткою, щоб тампон не спадав з палички під час роботи. Для кожного кольору фарби слід мати окремий тампон. Тампон не повинен бути надто щільним, бо він тоді погано вбиратиме фарбу, і надто м’яким, бо під час роботи буде волохатитись. Поролонові тампони застосовуються для покриття великих площ.

Інструменти для розпису способом гарячий батик

Як і під час роботи холодним батиком, так і за розпису гарячим, застосовують різні нескладні інструменти, багато з яких можна виготовити самому. Це штампики, лійки, рейсфедери, ножі тощо (дод. № ).

Пензлі.