Як вже зазначалося, основні цивілізації як соціально-економічні системи в цілому були визначені ще до середини XIX ст., та польові дослідження археологів вимагали більш детальних та обгрунтованих концепцій саме щодо тих ознак, які харак-теризують перехід до цивілізації. Така систематизація була запропонована Г. Чайлдом, який виділив десять основних ознак: 1) міста, 2) монументальні громадські будівлі, 3) податки або данина, 4) інтенсивна економіка, в тому числі торгівля, 5) виділення ремісництва, 6) писемність, 7) за-чатки науки, 8) розвинуте мистецтво, 9) привілейовані кла-си, 10) держава. Саме Г. Чайлд на основі археологічних досліджень визнав, що постійними супутниками вищих цивілізацій були монументальні споруди – культові, похо-вальні або світські. У ході наукової дискусії вчений К. Клакхолм запропонував скоротити список Г. Чайлда до трьох ознак: монументальна архітектура, міста, писемність. Ці три ознаки, поєднані цілою системою причинно-наслідкових відносин з еко-номічними, соціальними та політичними процесами, що відбуваються в суспільстві, створюють видиму вершину вели-чезного айсберга культури перших цивілізацій. Вказана тріада виразно характеризує цивілізацію в першу чергу як культурний комплекс, тоді як соціально-економічна сутність цього явища пов'язана із появою класового суспільства і держави.

Зупинимось на загальній характеристиці тріади. Пам'ятки монументальної архітектури не тільки вражають своїми масш-табами, але й досить показові з точки зору виробничого по-тенціалу суспільств, що їх створили. У них реалізований додат-ковий продукт, створений цією економічною системою, відбито організаційний рівень суспільства, яке вміло використовує про-сту кооперацію. Саме обсяг вкладеної праці підносить перші величні храми над родовими святилищами, для спорудження яких досить було зусиль кількох, а то й однієї сім'ї. З огляду на розвиток суспільної свідомості монументальні споруди вказують на усвідомлення ідеї громадської єдності суспільства (на відміну від родової свідомості). Так, наприклад, за підрахунками Г. Чайлда, для спорудження Білого храму в Уруці знадобилася безперервна праця 1500 осіб протягом п'ятьох років. Крім того, зведення такої будівлі вимагало знань із математики, розвинутих знарядь праці.

Надзвичайно важливе значення мала поява писемності. Для первісної і навіть ранньоземлеробської общини кількість інформації, що підлягала переданню для збереження стабільності господарства і культури, була порівняно невели-кою. Ця сума знань зберігалася жерцями або шаманами й передавалась усним шляхом під час навчання молоді. Складна соціальна і економічна система, якою стала цивілізація, веде до різкого збільшення найрізноманітнішої інформації. Навіть облік продукції й організація планомірних землеробських робіт вима-гали чіткої регламентації. Створення єдиної системи релігійних вірувань, які приходять на зміну локальним культам родів і племен, також потребувало писемності для її кодифікації і твердої фіксації. В соціальному плані розвиток писемності вказує на розподіл розумової й фізичної праці, який залежав від загального процесу класоутворення.

Третя найважливіша ознака цивілізації – розвиток посе-лень міського типу. Недарма етимологія терміна «цивілізація» сходить до міської, громадської общини. Саме в містах особливо інтенсивно розгортається процес накопичення багатств і відповідно соціальної диференціації. Тут розташовуються цен-три громадського та ідеологічного керівництва, концентруються спеціалізовані ремісничі виробництва, набирають сили обмін і торгівля.

Культурний комплекс перших цивілізацій є складним ор-ганізмом, в якому, зрозумію, активно взаємодіють всі основні елементи, в тому числі й ландшафтні. Але вивчення ідеології й соціальної психології давніх суспільств становить особливу складність, оскільки тільки за класичної античності з'являються писемні свідчення про ці важливі елементи культурного комп-лексу. Тому саме матеріальні пам'ятки культури, які в той же час стали носіями духовних надбань, дають змогу більш-менш достовірно реконструювати культурно-історичний комплекс як цілісність.

Вказані ознаки цивілізації найбільш абстрактні і всезагальні, а тому не визначають особливостей окремих цивілізацій і культур. Існує величезний пласт культурологічних досліджень і концепцій щодо специфіки окремих цивілізацій, культурно-історичних епох, культуроантропологічних течій, з якими ми ознайомимося послідовно в процесі вивчення курсу.

Розглянуті принципи періодизації культурної еволюції, як найпоширеніші в різних галузях науки й найвживаніші, дають змогу виділити і детальніше вивчити найзначніші епохи всесвітнього культурного процесу. Це – культура збирання і полювання, епоха неолітичної революції і ранньої землеробсь-кої культури, культура Стародавнього Сходу, антична (грецька та римська) культура і європейська культура (в останній ми виділяємо періоди Середньовіччя, Відродження, Реформації, Просвітництва та культуру XIX -XX ст.).

ВИСНОВОК

Отже, педагогіка у своєму розвитку спирається на такі джерела:

1. Педагогічну спадщину минулого. Чимало поло-жень вищезазначених видатних педагогів минулого і ни-ні є злободенними,.

2. Сучасні педагогічні дослідження. Вони збагачу-ють педагогічну думку новими ідеями.

3. Передовий педагогічний досвід. Різнобічне вив-чення та узагальнення педагогічного досвіду дає змогу визначити певні закономірності, закони, що живлять нові теорії, концепції, прогнози. Отже, здобуте в про-цесі вивчення педагогічного досвіду знання стає дже-релом існування та розвитку педагогічних наук.

У процесі становлення педагогіка структурно розви-валася як наука, що має свої закони та закономірності. Суть кожної науки виражено в законах. Тому теорія нав-чання і теорія виховання повинні бути системою зако-номірностей. Щоправда, педагогічні закономірності ма-ють свої специфічні особливості. Водночас педагогіка роз-вивалась і як практика, що допомагає оперативно вирі-шувати складні педагогічні проблеми навчально-вихов-ного процесу, і як мистецтво, яке потребує творчого натхнення вчителя, майстерності педагогічного впливу.

Найоптимальніше, коли всі структурні елементи пе-дагогіки поєднуються, Знання педагогічної науки автома-тично не забезпечує успіху вчительської діяльності. Для практичної діяльності вчитель має не лише глибоко засвоїти теорію, а й оволодіти методикою і технікою пе-дагогічного процесу. Тому вважають, що педагогічна прак-тика базується не тільки на науці про виховання, а й на творчому натхненні вчителя, тобто на його мистецтві.

Розкриваючи об'єктивні закономірності виховання і навчання, педагогіка, будучи водночас