РЕФЕРАТ
на тему:
“Міфи Стародавньої Греції ”
Вступ
Грецьку міфологію варто розглядати не як звичну і нерухому картину, але в постійно змінюється соціальним і історичним контекстом античного світу. Зразки Аполлона, красивого юнака з лірою, Афродіти, виконаної жіночності і привабливості, Афіни Паллади – войовниці, відносяться до визначеного періоду розвитку грецької міфології.
Грек відчував навколо себе розмаїте і могутнє життя таємних сил. Дерева ростуть мовби якимсь чудом, і тихе шелестіння листя – то їхня мова; річки течуть у невідому далечінь, і їхні води – життєдайні для удобрення грунту; вогонь народжується, пожирає свою поживу і вмирає; вітер мчить понад горами, зловісно завиваючи, - звідусіль виступають незбагненні сили, перед якими первісна людина схиляється і тремтить. Прагнучи пізнати їх і зав’язати з ними дружні стосунки, вона називає їх іменами і, зрештою, оточує себе безліччю богів. Найубогіше грецьке село мало своє божество, якого часто й не знали в сусідньому поселенні. Кожне явище, майже кожне заняття мали свого покровителя. Імена цих божків спеціального призначення здебільшого забулися, коли в Греції утвердились олімпійські боги, котрі взяли на себе їхні функції і атрибути. У стародавній релігії було безліч злих духів, нечистої сили, які шкодили людині в щоденному житті. Від них намагалися захиститись усілякими магічними засобами: перевдяганням, танцями, гучною музикою.
У кожного, хто входить у гамірний і строкатий світ міфів, не зможе не виникнути запитання: як узгоджував ці суперечності, примхи й неподобства розум такого інтелігентного народу? На нього дає відповідь історія грецької релігії, в якій можна побачити тисячолітню боротьбу розуму й доброчесності з забобонами і нестримною фантазією. Очищення поняття божества від грубих передсудів чи аморальних міфів відбувалось і в містеріях, і в жрецьких колегіях, таких, як дельфійська, і у філософів, як-от Платон, і в поетів, особливо зв’язаних з релігією, як Есхіл, Софокл і Піндар. Ці поняття змінювались у кожному столітті, але через дивний збіг обставин кінець стародавнього світу був дуже схожий на його початок, уже оповитий сутінками історії: віра в духів охопила навіть непересічні уми, і серед філософів античності, що вже загибала, знайшлися люди, котрі уподібнювались чудодійникам, магам і чарівникам, яких зневажав ще Гомер.
Усе це стало об’єктом дослідження істориків релігії лише близько ста років тому, а доти ніхто цим не цікавився п’ятнадцять століть, протягом яких світ грецьких богів впливав на літературу й мистецтво Європи. На міфологію завжди дивились як на один з найкращих витворів грецької уяви, і вона була зібранням безсмертних тем, мотивів та символів, без яких і в наш час мистецтво не може обійтись, до яких воно постійно повертається.
Розглянемо декілька Грецьких міфів.
1. Аполлон Народження Аполлона
Бог світла, золотокудрий Аполлон, народився на острові Делосі. Мати його Латона, гнана гнівом богині Гери, ніде не могла знайти собі притулку. Переслідувана посланим Герою драконом Піфоном, вона блукала по всьому світу і, нарешті, сховалася на Делосі, що носився в ті часи по хвилях бурхливого моря. Тільки ступила Латона на Делос, як з морської безодні піднялися величезні стовпи і зупинили цей безлюдний острів. Він став непохитно на тому самому місці, де стоїть і досі. Навколо Делосу шуміло море. Сумно підносились скелі Делосу, голі, без найменшої рослинності. Лише чайки морські знаходили притулок на цих скелях і наповнювали їх своїм сумним криком. Та ось народився бог світла Аполлон, і всюди розлилися потоки яскравого світла. Як золотом, залили вони скелі Делосу. Все навколо зацвітло, заблискотіло: і прибережні скелі, і гора Кінт, і долина, і море. Гучно славили народження бога богині, які зібралися на Делос, підносячи йому амброзію і нектар. Вся природа навколо раділа разом з богинями.
Аполлон – один з найдавніших богів Греції. В його культі яскраво збереглися сліди тотемізму, так, наприклад, в Аркадії поклонялися Аполлону, зображеному у вигляді барана. Спочатку Аполлон був богом, який охороняв стада. Поступово він дедалі більше ставав богом світла. Пізніше його стали вважати за покровителя переселенців, покровителя засновуваних грецьких колоній, а потім – покровителя мистецтва, поезії та музики. Тому і в Москві на Великому академічному театрі стоїть статуя Аполлона з лірою в руках, який їде на колісниці, запряженій четвериком коней. Крім того, Аполлон був богом, що провіщає майбутнє. В усьому стародавньому світі славилося його святилище в Дельфах, де жриця-піфія давала провіщення. Провіщення ці, звичайно, складали жерці, які добру знали все, що робилося в Греції, і складали їх так, що їх можна було тлумачити по-різному. Відоме було за стародавніх часів провіщення, дане в Дельфах цареві Лідії Крезу під час його війни з Персією. Йому було сказано:“Якщо ти перейдеш ріку Галіс, то погубиш велике царство ”, але яке царство, своє чи перське, цього не було сказано.
Але не тільки месником є Аполлон, не тільки загибель шле він своїми золотими стрілами – він лікує хвороби. Син Аполлона Асклепій – бог лікарів і лікарської справи. Мудрий кентавр Хірон виховав Асклепія на схилах Пеліону. Під його керівництвом Асклепій став таким умілим лікарем, що перевершив навіть свого вчителя Хірона. Асклепій не тільки зціляв усі хвороби, а навіть померлих повертав до життя. Цим прогнівив він володаря царства померлих Аїда і громовержця Зевса, бо порушив закон і порядок, встановлений Зевсом на землі. Розгніваний Зевс метнув свою блискавку і поразив Асклепія.