фантазує в створенні орнаментів чоловічих і жіночих сорочок. Світ асоціативних уявлень майстрині розкривається насамперед у вишивці рушників. Образна змістовність їх будується через ритмічно-пластичні мотиви, певний колорит. Так, основа художнього образу рушника “Вівці мої, вівці” передається через ритмічне повторення домінуючого мотиву “баранячих ріжків”. Візерунок “Подарунок матері”, побудований на контрастному протиставленні двох кольорів – чорного і червоного, викликає асоціації з художнім образом, поширеним у поетичній творчості. Свіжість барв, м’який ліризм відзначає рушники “Гори димлять”, “Вечірні зорі”.
Також Марія Стефак із села Шешори творить диво-рушники. Завдяки натхненній праці вишивальниці вишивка широко проникає в побут і стає найбільш популярним видом декоративного мистецтва працюючи у вишивальних цехах, фабриках художніх виробів (ім.. Лесі Українки у Львові, ім.. Т. Шевченка в Косові) художніх майстернях, організованих окремих центрах вишивальниці прикрашають чудовими узорами різні побутові предмети , що розходяться по всій нашій Україні. За зразками народних вишивок працюють гуртки любителів художнього вишивання, організовані в містах і селах при школах і клубах.
У безлічі варіантів узорів дуже яскраво виступають декоративні якості народних вишивок. Широко застосовуючись у сучасному побуті, мистецтво вишивання зараз розвивається як важлива галузь декоративно-прикладного мистецтва. У народних вишивках художники декоративно-прикладного мистецтва знаходять багатющий матеріал для творчих композицій і дають нові зразки стильної декоративності в тканині.
Вишивка – складне багатогранне явище художньої культури українського народу. Це один із давніх, найбільш масових і розвинених видів народного декоративного мистецтва. Історичні, літературні, фольклорні матеріали стверджують активне побутування на Україні вишивки одягового, інтер’єрного, побутового та обрядового призначення к у сільському, ат і в міському середовищах. Її розвиток ґрунтується на спільній основі мистецької культури трьох братніх східнослов’янських народів у процесах взаємовпливів і взаємозв’язків з мистецтвом інших сусідніх народів. На Україні вишивка розвивалася, як і в інших народів, у двох основних формах: як домашнє заняття, тобто вишивання виробів для себе. і вишивання виробів на замовлення, на продаж. Тобто вишивка розвивалась як домашні ремесла і організовані промисли. Ці дві форми існували паралельно, переплітаючись і взаємозбагачуючись. Кожна історична епохи вносила зміни у їх життя. Впродовж віків кристалізувалась чітка художня система, в якій гармонійну єдність творять матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне рішення. Вишивка не піддається довгому зберіганню. Але вишивальниці перефразовували узори, створюючи співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження. В стійких образах, композиціях, стилістичних засобах, колористичних рішеннях прослідковуються архаїчні пласти, що відображають давні уявлення людини про світ. Цікаво простежуються питання еволюції художньо-виражальних засобів вишивального мистецтва, його естетичної природи, в залежності від конкретних історико-соціальних умов.
Широкого розквіту мистецтва Покутської вишивки багато в чому сприяє діяльність Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття. Тут постійно організовуються виставки майстрів народного мистецтва, пропагуються його кращі твори.
Творчість сучасних майстрів, виявляє їх глибокий зв’язок з традиціями народної вишивки збереження й подальший розвиток її художньо-образної структури. Головне те, що сучасна вишивка зберігає свій духовний світ, поглиблює образну змістовність і доводить, що народне мистецтво, як і народна пісня це велике надбання нашої культури.