Найбільш плідно працював на Західній Україні Бернард Меретин, який за порівняно короткий час побудував храми у Львові, Лопатині, Годовиці, Бусці, ратушу в Бучачі. Меретин у своїй творчості віддавав перевагу скульптурам, тому він у більшості випадків працював зі скульптором І. Пінзелем. Meретин — майстер того напрямку пізнього бароко, у фасадах якого вже бачиться наближення класицизму. У 1746— 1764 pp. він будує на пагорбі південно-західної частини Льво-ва один із найкращих будинків барокової архітектури — со-бор Святого Юра.

Трохи інакше в XVIII ст. розвивалася барокова архітек-тура в Наддніпрянщині й Східній Україні. Сюди нові віяння прийшли разом із петербурзькими зодчими. Але ще до співро-бітництва з ними в українській архітектурі відходять у минуле прийоми цегельної пластики, майстри штукатурять і прикра-шають ліпленням фасади будинків. Прикладом може служити чудовий декор трапезної і собору Видубицького монастиря в Києві.

Невдовзі Києво-Печерська лавра задумала будівництво великої дзвіниці. Для цього були притягнуті закордонні май-стри. У 1731 р. до Києва приїжджає великий петербурзький зодчий Іоганн-Готфрід (Іван Іванович) Шедель, і стиль укра-їнського бароко значно змінюється. Через те що Шедель був вихованцем німецької архітектурної школи, в його творчості виявлялася деяка сухість орнаменту.

Справжнім шедевром барокової архітектури України дзвіниця Дальніх печер Києво-Печерської лаври, побудовані С. Д. Ковніром у 1754—1761 pp. Композиційний ефект двох'-ярусної дзвіниці базується на контрасті горизонтальних і вертикальних елементів. Фасади насичені пластикою, орнаментним ліпленням, що вкриває всі площині фасадів. Дзвіниця завершується високою бароковою багато-ярусною банею і чотирма конусоподібними башточками. Вся архітектура дзвіниці вирізняється високим професіоналізмі». Окремо слід сказати про просторову організацію баро-кових ансамблів, особливо яскраво представлених у монас-тирських комплексах. Такі ансамблі, як Києво-Печерська лав-ра, Видубицький монастир у Києві, Троїцький монастир у Чер-нігові, вражають своєю незвичайною композиційною впоряд-кованістю, асиметричною постановкою будівель, пластикою форм, багатим ліпленням фасадного декору й органічною єд-ністю з навколишньою природою.

Бароко — це стиль архітектурних ансамблів. Більшість ансамблів київських монастирів склалася ще в давньоруський період, але остаточне їхнє формування припало на епоху роз-квіту бароко. Насамперед зведені будинки ансамблів штука-турять і білять, а давні будинки реставрують, їх «вдягають у бароковий одяг». У композиції домінантами ансамблів стають дзвіниці, монастирі оточуються стінами й вежами, які вже не використовуються у військово-оборонних цілях, але є органі-чними компонентами ансамблів. Такі архітектурні ансамблі створюються в Києві, Чернігові, Переяславі, Наддніпрянщині й інших областях України.

Розглядаючи архітектуру України періоду XVII — XVIII ст., можна помітити, що широке впровадження досяг-нень західної й російської архітектури в українську не впли-нуло на самобутність і традиції останньої. Елементи бароко тільки вигідно підкреслили її особливості, національний коло-рит і неперевершену красу. Історично склалося так, що при сприянні російських і західних майстрів в Україні з'явився новий стиль — українське бароко.