Проект інтер’єру закладу громадського харчування кафе-ресторану « Мрія »

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Історія розвитку дизайну

Розділ 2. Особливості громадського харчування.

Розділ 3. Класифікація закладів громадського

харчування.

Розділ 4. Облік елементів інтер’єру в закладах

громадського харчування.

Висновки

Використана література

Додатки

Протягом усієї історії розвитку культури кожна людина прагнула прикрасити своє життя, зробити гар-

ними й зручними всі предмети, які її оточують: житло, меблі, посуд, одяг, засоби в виробництва тощо. Це стало надзвичайно актуальним у наш час, оскільки більшість людей усвідомлюють значимість краси й вигоди мате-

ріального середовища.

Будь-який виріб має свою історію і для нього ха-

рактерна відповідна еволюція не тільки зовнішньої фо-

рми, але й технічних характеристик. Звичайно, в старо-

давні часи, коли виробництво вжиткових предметів бу-

ло справою виключно ручної праці, ремесло й мисте-

цтво складали єдине поняття. Ремісник поєднував у со-

бі одночасно й художника, й конструктора-технолога.

Ремісниче виробництво, будучи на той час основним

видом виробництва, проіснувало без особливих змін до

кінця середніх віків. Еволюція форми у різних виробах

проходила по-різному. У деяких за конкретний час форма міняється міняється дуже часто, в інших упро-

довж тривалого часу вона не змінюється. До останніх,

зокрема, належать предмети побуту. Здебільшого свою

зовнішню форму різноманітні вироби змінювали під

впливом розвитку науки й техніки, які, безперечно, ві-

дігравали важливу роль в еволюції кожної конкретної речі. Однак не слід відкидати й такі фактори впливу на

формування вибору, як історичні, соціально-економічні,

політичні та психологічні. Зміна форми відбувається у

незначній мірі і при зміні матеріалу, але якщо функція не міняється, то ці зміни незначні.

Дизайн як нова професія виник у XX ст., однак ди-

лайнерські основи завжди існували в предметній творчості. Їх можна спостерігати простих матеріальних формах минулого, в старовинних, нібито нескладних, громіздких, але все ж таки дивовижно гарних взірцях

техніки минулих століть. Люди завжди прагнули до

поєднання раціонального й естетично досконалого. У цьому відношенні немає принципової різниці між ути-

літарними речами старовинних епох і новими технічними виробами. У чому ж тоді специфіка дизай-

ну ХХ ст.? У проектному характері, який заснований

на суцільному образному мисленні дизайнерів, і в між - предметних зв’язках, що дозволяють поєднувати мате-

ріальну й художньо культури.

Дизайнер – у буквальному перекладі з англійської

означає “проектувальник” , “рисувальник” .У 1960-

1970 рр. ці англомовні терміни – “дизайн та дизайнер” –

стали вживаними практично в усіх країнах світу. В Україні вони зустрічаються ще з 1920 р. Проте в тоді-

шньому СРСР і в Україні, зокрема, таких спеціалістів

почали готувати тільки на початку 1980-х рр. у тринад-

цяти вищих навчальних закладах. В Україні – вКиєві,

Харкові Й Львові за спеціальностями промислове мистецтво, інтер’єр та обладнання, а також у п’яти середніх спеціальних навчальних закладах.

Взагалі безперервний розвиток дизайну як нової професії почався близько ста років тому. Цю дату від-

значають, виходячи з руху “за зв’язки мистецтва і ре-

месел ,який в Англії очолив У. Моріс і який знайшов

відображення в художній культурі США , Фінляндії і

Швеції на рубежі ХІХ-ХХ ст. Саме тоді Були сформу-

льовані положення і творчі принципи дизайну, що впли-

нули на школи й напрямки наступних років. З цього приводу на початку 1980-х років відзначали століття

фінського товариства “Орнамо”, яке об’єднувало худож-

ників, що працювали для багатьох видів промислового

виробництва й цим самим сприяли конкурентноспромо-

юності промислової продукції.

Відповідно до другої традиції, яка склалася, дату

виникнення дизайну переносять на початок ХХ ст., коли

художники зайняли провідне місце в ряді галузей сучас-

ної промисловості і впливи на політику випуску електро-

технічних приладів, автомобілів, радіоапаратури. Вони

прагнули не стільки до незвичайних, що не мають істо-

ричних аналогів, рішень, скільки до фундаментальних,

базових форм. Класичними прикладами такого дизайну є

фірмові стилі початку ХХ ст. німецької електротехнічної

компанії АЕГ і американської автомобільної фірми ”Форд мотор”. Художники цих фірм намагалися досягти стійкості розвитку технічних форм із розрахунком на те,

щоб у проектованих виробах був повністю використаний

закладений конструкторський потенціал. До речі, в цей

період був спроектований перший автомобіль “Форд”.

Існує щей третя думка, згідно з якою про дизайн як

про професію можна говорити тільки після появи пер-

ших дипломованих спеціалістів із дизайну, іншими сло-

вами, коли сформувалися школи й методика викладання,

яка визначає суму упорядкованих знань і гуманітарно

окреслених меж професії. Це відбулося в 1920-ті роки, коли в ряді країн світу організовувалисянавчальні закла-

ди, які готували художників-майстрів вищої кваліфікації

для промисловості, а також інструкторів і керівників для професійно-технічної освіти, де в основу викладання був

покладений синтез усіх предметно-просторових мис-

тецтв.

Має право на існування і четверта точка зору, яка

визначає дизайн як професію залежно від його реального

входження в життя – безпосередньо у виробництво, тор-

гівлю, побут. Цей період у нашій країні припадає на

1930-ті роки, коли західні країни вийшли з великої еко-

номічної кризи, коли дизайн, став основним фактором збуту промислових товарів. Усе це свідчить про те, що

за роки розвитку дизайну накопичилося багато перекон-

ливих факторів про його позитивний вплив на соціаль-

но-економічний розвиток культури всіх країн світу.

Вимоги до об’єкта проектування конкретно став-

ляться стосовно окремих груп виробів. Потім ці вироби повинні реалізуватися на практиці в різноманітних орга-

нізаціях, найрізноманітніших галузях промисловості. Крім того, щоб виявити об’єкт проектування, необхідно

уявити собі майбутній розвиток окремих груп виробів і їх комплексів. Потрібно знати, як ці вироби будуть ком-

плектуватися в різних ситуаціях.