розміщення елементів відносно один одного в просторі має важливе значення в організації не тільки функціональних, а й композиційних взаємозв'язків між елементами ансамблю, в досягненні його художньої виразності, цілісності та єдності.
У різних випадках роль і значення взаємного ансамблю різні: в одних випадках розміщення елементів - постійний фактор, як, наприклад, в архітектурі, елементи якої мають незмінне положення - будівлі, малі архітектурні форми, площі і об'єми (внутрішні і зовнішні), або як, наприклад, розміщення машин і верстатів у цеху, або стаціонарного обладнання на дитячій ігровій площадці і т. ін.; в інших випадках - він в тій чи іншій мірі змінюється в процесі експлуатації самих предметів, у процесі діяльності людини.
В одних випадках взаємне розміщення елементів вирішує завдання функціональної і композиційної організації простору (будівлі, споруди, обладнання), в інших - цих завдань немає (одяг, ювелірні прикраси тощо). Але в усіх випадках визначення ансамблю як композиційної єдності з певною функціональністю пов'язує сукупність елементів безперечною умовою, яка входить в узгодженість їх просторового розміщення.
Якщо в поняття ансамблю входить невід'ємний елемент - простір, якщо схема розміщення предметів у просторі стає одним із засобів досягнення єдності між ними, а в ряді випадків одночасно і засобом організації простору, то чому ж ми тоді називаємо набір меблів гарнітуром або набір посуду в сервізі - ансамблем? Адже гарнітур на складі або хаотично поставлений в магазині, дійсно ще не ансамбль. А тому, що саме проектування їх ведеться як проектування ансамблю: характер, форма, розміри, кількісні відношення і інших окремих елементів визначаються, виходячи із можливих варіантів їх розміщення в просторі приміщення з урахуванням їх ролі і місця в організації цього простору. В них заздалегідь, ще в процесі проектування, закладені можливості створення ансамблю. Це зовсім не виключає у відповідному конкретному випадку, в конкретному інтер'єрі деяких варіацій в розстановці елементів гарнітура. Посуд також компонується на столі відповідним чином: індивідуальні ємності утворюють метричний ряд по периметру, загальні, основні - в центрі і т. д. Те ж саме із гарнітуром прикрас - вони розміщуються завжди в тому порядку і на тих самих місцях, для яких і проектувались: намисто і кулони - на шиї, браслет - на кисті руки і т. ін.
Таким чином, композиційні завдання у вирішенні ансамблю розпадаються на два взаємопов'язані і взаємообумовлені варіанти: на вирішення самих предметів і вирішення їх розстановки в просторі, а в окремих випадках - для організації з їх допомогою самого простору.
Як досягти єдності (цілісності) в сукупності предметів? Чи є якісь специфічні особливості в побудові ансамблю? Які принципи і закономірності його побудови?
У будь-якому ансамблі, як і в усьому організмі, його композиційна єдність досягається за рахунок тих самих засобів їх досягнення, що були встановлені для окремих предметів. За рахунок виявлення головного, другорядного, за рахунок співвпорядкованості і гармонійного відношення частин між собою і до цілого і т. ін.
Однак побудова ансамблю має і свої особливості, свої специфічні принципи і закономірності.
Розглянемо деякі основні з них. Із самого визначення ансамблю випливає, що при його вирішенні необхідно:
за ціле приймати не окремий предмет, а всю сукупність предметів, що входять в ансамбль, кожний предмет - за його частину, за деталь;
композицію ансамблю будувати перш за все між предметами, на відношеннях їх форми, кількості величини, кольору, матеріалу, положення;
при вирішенні окремих предметів ансамблю, їх форми, розмірів, масштабного ряду, кольору і т. ін. виходити із загального композиційного замислу з урахуванням місця, значення і ролі предмета в цьому загальному замислі - чим важливіший елемент за своїм функціональним значенням в ансамблі, а відповідно, і роллю в композиційному замислі, тим він повинен бути крупнішим за абсолютними розмірами (якщо це доцільно і можливо), за масштабом виразнішим і "багатшим" за формою і силуетом, напруженішим за ритмом, контрастнішим з оточенням; другорядні елементи ансамблю повинні бути дрібнішими, дрібномасштабними, за формою підпорядковані головному;
у взаємному розміщенні елементів (предметів) в просторі, в інтервалах між предметами повинна бути закономірна направленість наростання ритму до головного, до композиційного центру.
Це і є елементи організації простору. Основним елементом, який задає початкову конфігурацію простору є підлога. Другий елемент - стеля, геометрична форма якої в традиційних інтер'єрах частіше всього повторює геометричну форму підлоги.
Крім фізично існуючих площин підлоги і стелі, для сприймання простору має значення також оптична площина рівня зору(у дорослої людини в стоячому положенні вона розміщена на висоті 150-170 см). (у дорослої людини в стоячому положенні вона розміщена на висоті 150-170 см).
На сприймання простору впливає не тільки форма, матеріал, тип і колір предметів інтер'єру, але і їхні відносні розміри. Використовуючи ці характеристики, можна підсилити або ослабити конкретне враження від простору.
Перед початком організації простору кімнати, потрібно все зарання продумати і виконати ескіз організації простору на плані. При компонуванні об'єктів інтер'єру слід враховувати характер функціональної і візуальної взаємодії не пересувних (стаціонарних) будівельних елементів і пересувних (мобільних) предметів, меблів, з допомогою яких розділяють простір.
Композицію інтер'єру створюють будівельні елементи - двері, вікна, балки, перегородки, а також меблі та інші предмети. Вони відіграють вирішальну роль у компонуванні і зонуванні простору.
Колір
Застосування кольору сильно впливає на сприймання інтер'єру. На основі чутливого впливу людина присвоїла для кожного кольору конкретне значення. У кожного народу своя кольорова картина світу і своя символіка кольору. У арабських народів чи японців уявлення про