Більш заможніші міщани покривали кожухи полотном. Але в більшості вони одягали утеплені полотняні плащі оздоблені хутром на комірі.

Також чоловіки одягали хутряні кептарі , скромно оздоблених на передніх пілках. Кептарі одягали щодня до роботи, оскільки він був зручний у праці.

Щодо чоловічих зачісок, то широкого побуту в Тисменицькому районі набула зачіска “підворот” (рис.4.1.8) , це коли волосся підрізалось навколо голови а зверху залишали кружок, який зачісувався на зад. Головним убором чоловіків булла довга смушува шапка. Носили її прямо на всю голову, або заломлювали по середині з одного боку. Шили їх з овечого або іншого хутра. Також побутувола шапка кучма.

Но ноги взували чоботи на рамсасах (подвійна підошва) підбитих підківками (рис.4.1.3). Для селян чоботи були мірилом достатком, тому вони намагались придбати хоча б одну , дві пари. Коли у будні дні, не тільки в дома, але й на вулицю чи навіть у церкву можна було вийти босому, то в неділю чи в свято обов’язково треба було взути чоботи.

Отже, всі описані елементи чоловічого костюму Тисменицького району, складають в загальному вишуканий стрій. Спостерігається певна відмінність між одягом селян та міщан. Але селища які межують з м.Тисмениця перейняли у свій народний одяг деякі елементи міщанської ноші( одяг з привізної тканини, сорочки, піджаки та ін.).

4.2 Жіночий костюм Тисменицького район (м.Тисмениці,с. Підпечари, с. Єзупіль)

Жінки міщанки м. Тисмениці носили сорочку, яка мала викот на широкі рукави з домотканого білого полотна і подвійно фалдованим коміром (рис.2.1.1). Заможніші міщани та інтелігенція на зміну традиційним сорочкам, під впливом “міста” , одягали блузи різноманітних фасонів, поступово відводячи сорочку з доморобного полотна на другорядний план. Менш заможніші міщани одягали вишиті сорочки з доморобного та привозного полотна. Міщанські дівчата мали за звичай одягати вишиті сорочки на вечірні забави “охоти”(місцеві співи та танці).Також у м. Тисмениця побутували тунікоподібні сорочки, з плечовими вставками та суцільно кроєним рукавом, які декорувались вишивкою. В с. Єзупіль були більш поширені сорочки без коміра, з овальним вирізом біля горловини (рис.4.2.38). А в с. Підпечари, окрім сорочок з овальним вирізом, ще й сорочки з коміром-стійкою (рис.4.2.42).

Поясним одягом були широко фалдовані спідниці. Спідниці заможніших городянок та інтелігенції були довгі та до колін, широкі в чотири або п’ять пілок (2.1.2), які шили з дорогих тканин: шовку, оксамиту, парчі. Жінки с. Підпечари одягали одну або дві спідниці довжиною до колін, переважно однотонних тонів щодня. А дівчата та жінки на свята, одягали візерунчасті спідниці. Літні жінки носили плюшеву димку (4.2.20).

Поверх спідниці запаска- фартух, різної ширини ,що залежить від

заможності міщанки. Їх шили з тканин різної якості, зокрема з білого полотна. В будні дні одягвли фартух темних сірих, коричневих та ін. кольорів. Фартух-запаска у с. Підпечари побутувала у перевагу квітчастих для дівчат та однотонних для жінок.

Нагрудним одягом міщанок м.Тисмениця були безрукавні керсетки (шнурівки) (рис.4.2.13) голубих, червоних, чорних, “бурдових” та різнобарвних кольорів, які декорувались “фальбанками” (шнурком контрасних тонів поверх яких нашивали коштовності та блискітки) (рис.2.1.5). На свята та забави одягали керсетки яскравих кольорів. Нагрудним одягом жінок с. Підпечари була плюшева “катанка”, без коміра прямого покрою на ґудзиках (рис.4.2.21). А у с. Єзупіль жінки носили безрукавну полотняну керсетку, прямоспинного покрою.

Верхнім додатковим одягом жінки міщанки була ”кацавайка” (рис.4.2.6), подібна за своїм кроєм до шнурівки, тільки з довгими рукавами та оздобленою фальбантами вздовж застібки. Виготовяли з легких візерунчастих або однотонних тканин, півокругло витяті біля орловини, без коміра. В с. Підпечари жінки одягали “полудошку” (рис.4.2.27), схожу за своїм кроєм до катанки, проте з довгими рукавами та полотняної тканини з утепленою підкладкою. Жінки літнього віку одягали ще й довгий “кабат”.

Верхнім одягом жінки міщанки був кожух та кептар. Кожухи були двоякі: білі та червоно-коричневі. Білі кожухи (рис.4.2.16) одягали на свята та весіля, бо вважались ознакою достатку. Червоно-коричневі кожухи (рис.4.2.17) були довжиною до середини бедра, ледь розширені до низу та оздоблені овечим хутром по краях. Більш заможніші міщани носили каптан з оксамиту чи атласу підбитий хутром. Жінки с. Підпечари та с. Єзупіль носили також кожух проте гіршої якості виготовлення. Щодо кептарів (рис.4.2.19), то їх одягали щодня до роботи. Це були прості прямоспинні за кроєм та оздоблені вздовж вирізу горловини, рукавів, застібки овечим хутром кептарі.

Характерними головними уборами міщанок були хустки, які зав’зували довкола голови з опущеними на спину кінцями, або зав’язували спереду над чолом у вузол (рис.2.1.1) . Хустки були різні грубі вовняні (рис.4.2.39) на щодня та тонкі турецькі. Більш заможніші жінки одягали капелюшки. Жінки селищ переважно одягали хустки.

Серед дівчат була поширена зачіска в одну або дві заплетені на прямий поділ коси, в які вплітали шовкові або гарусні стрічки. Заможніші дівчата – городянки стрічки прикрашали вишивкою. Дівчата селища Підпечари плели одну або дві коси, більш заможніші дівчата вплітали в косу стрічку. Дівчата с. Єзупіль плели дві коси і