Ще одним засобом декору в одязі м. Тисмениці, Було пришиванням до нагрудного та верхнього одягу, осінньо-весняного сезону, контрастної підкладки (рис.4.2.9), що слугувала не тільки цікавим оздоблювальним ефектом, а й виконувала практичну функцію. Жінки м. Тисмениці іноді використовували нагрудний одяг з двома лицевими сторонами, пошиття з вивороту було таке ж як з лицевого боку (рис.4.3.1). Такий одяг частіше оздоблювали тільки шнурами , щоб не втратити коштовне каміння.

Щодо нашивних прикрас, то вони ще використовувались на кожухах. Білі жіночі кожухи м. Тисмениці оздоблювали зеленою та червоною шкірою, яка нашивалась навколо горловини по низу рукава на проймі рукава, вздовж застібки та на клапанах кишень. Ця оздоба виконана округлими завитками та поздовжніми, поперековими “ хвилястими” смугами, які в перетині утворюють візерунок (рис.4.3.4). Чоловічі білі кожухи оздоблювали візерунком тільки на клапанах кишень (рис.4.1.1). Також шви виробу були червоного кольору, що теж створювали певну декоративне рішення, яке підкреслювало і конструктивні прийоми. Ще одним оздобленням кожуха було хутро, яке нашивали на низ вироба, низ рукавів та вздовж застібки. Для жіночих червоно-коричневих кожухів оздобою слугувало тільки хутро, нашите по горловині, низу рукава, низу вироба та на клапанах кишень. Чоловічі кожухи жовто-коричневого кольору також декорувався хутром, як і в жіночих. Також хутряна оздоба побутувала і на кептарях. Обшивали хутром таким чином, як і кожухи.

Отже, можна підсумувати, що Тисменицький район хоч і не так пишно декорував свій одяг, як Покуття загалом, проте були використані певні художні елементи (вишивка, нашивний декор з шнурків, шкіри та прикрас), що сприяли для оздоблення народної ноші.

4.4 Вишивка Покутського народного одягу Тисменицького району.

Вишивка - це поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, це - класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу вершини його мистецького хисту. Дивовижне багатство художньо - емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що широко виступає в різноманітних варіантах як прикраса тканин одягового, побутового, інтер’єрно - обрядового призначення.в якому узор та зображення виконують ручним або машинним способом на різних тканинах, шкірі, та інших матеріалах лляними, бавовняними, вовняними нитками.

Художня довершеність і різноманітність вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольору, а й значною мірою від вибору технік виконання. Це різноманітні шви, які виконуються по заздалегідь нанесеному малюнку на полотні, а також шви рахункові, що виконуються по рахунку ниток полотна — основи і піткання. Вони зумовлюють лінії узору. До рахункових технік можна від-нести і ажурні техніки, художній ефект яких побудований на наскрізних прозорих композиціях.

Характерною особливістю народної вишивки є величезна різноманіт-ність технік, поєднання їх до 10—15 одночасно. Назви багатьох з них по-ходять насамперед від засобів виконання — «вирізування», «виколювання», або ж від того, який предмет вишивається: рушники — «рушниковий шов», перемітки — «переміточний шов», від назви місцевості — «старокиївський шов», «городоцький шов». Назви багатьох технік походять від того, як ви-глядає даний шов, що він нагадує: «курячий брід», «солов'їні вічка», «гре-чечка», «зірочка», «овсяночка».

Характер вишивки, вибір тих або інших орнаментальних мотивів, колір-ного вирішення залежали від призначення одягу, соціальних умов. Вишив-ка розташовувалася у місцях, зумовлених загальною композицією виробу, його кроєм, підкреслюючи і виявляючи його архітектоніку. Особлива увага приділялась вишивці сорочки. На будень вишивали просто, скромно, на свято — складніше й багатше, найпишніше — весільні і дівочі сорочки. Композиція сорочки — це цільна, чітко продумана, логічна конструктивно-декоративна система взаємозв'язку площин вишивки

Узори Покуття здебільшого виконані кількома різновидами ни-зинної техніки вишивки геометричним ромбовидним орнаментом. Ба-гато варіантів геометричних мотивів твориться поєднанням прямих і ламаних ліній, гачків, меандру довкола і в середині ромба. Найбільш поширений узор - композиція з чотирикутників, уся площина яких зашивалася нитками у різному напрямку.

Найбільш характерними вишитими сорочками є “чорнєнки”, які носили заміжні жінки, і “червонєнки”, що їх вдягали дівчата (на Городенківщині). Вони мали здебільшого геометричні орнаменти, які укладалися у скісні ламані вертикальні смуги або ж розташовувалися в шаховому порядку, суцільно вкриваючи все поле рукава нижче плічка і зморшки. Останні мали підкреслено горизонтальне спрямування і складалися з трьох-чотирьох рядків, утворених із ромбів, квадратів чи зигзагів. Цікаво, що варіанти червоного кольору в різних селах Покуття мали свої відтінки - від оранжевого до бурякового. Одною з улюблених схем узору була композиція з чотирикутників, уся площина яких заповнювалася нитками в різних напрямках, завдяки чому створювалася багата палітра вишневого кольору від світлого аж до темно-фіолетового. Подекуди “чорнєнки” вишивали дрібними чорними купочками в техніці під назвою кучерявий стег, що викликало враження високого рельєфу.

В галереї західноукраїнських образів, які створила О.Кульчицька, показано багатство вишивок. Так, у Снятинському повіті уставки оздоблювали білим вирізуванням або вузьким квітчастим орнаментом, рукав могли вишивати занизуванням, вирізуванням, гладдю, ланцюж-ком лляним, бавовняними та шовковими нитками. В Перегінському повіті сорочку вишивали барвистим квітковим орнаментом на комірі, уставках і манжетах, а також рясували весь стан. Рукава соро-чок мали різний за заповненням орнамент. Суцільно зашиті візерун-ком рукава називалися писаними. У вишивках переважала червона гама з незначним введенням синіх, чорних, зелених ниток. Сорочка з писаними рукавами називалася "рукав'янка"