Вже у середині XIX ст. покутянки носили, паралельно із старовинними обгортками і запасками, розмаїті спідниці: однотонні сині, оздо-блені внизу жовтими (позументними) стрічками, спідниці-мальованки (Коломия, Галич, Бурштин. Тлумач), добираючи до них фартухи з купованої тканини.

З плечового і верхнього одягу найпоширенішим були полотняні каптани, кабати, брушлики, а також сукняні та гулі – елемент весільного одягу, і звичайно кептарі та кожухи. Кептарі мали свою особливість у кожних з регіонів.

Саме нагрудним одягом служили безрукавки-кептарі. Їх шили із овечих шкур і прикрашали аплікацією із шкіри, сап'яном. Снятинські кептарі, у порівнянні з Коломийськими і Городенківськими. оздоблені значно скромніше. На них декорування нагадує повітряні петлі, що було характерним ще для давньоукраїнських строїв часів України -Русі, але тут петлі вже виконані технікою аплікації і виконують виключно естетичну функцію. Старовинна традиція надто важко поступається новаці-ям. Заховує у собі давнину і сукняний чорний верх-ній одяг — свити (сердаки) прямоспинного крою з боковими клинами, оздоблені скромно синіми шнурами. Поблизу Тлумача жінки носили корич-неві свити, оздоблені синіми й червоними ручно-крученими шнурами, а в околицях Галича — білі свити, оздоблені синім шнурком і вишивкою на краях nil, кишенях, комірі, низу рукавів.

Як верхній одяг у жінок побутував кунтуш із складками ззаду із купованого синього сукна, оздоблений на вилогах червоною тканиною. Червоним шнуром оздоблені краї піл, кишені, низ рукавів. Червоний пояс разом з червоними вилогами виступає об'єд-нуючим компонентом.

Головні убори у жінок на Покутті — яскрава квітчаста хустка. Літні жінки пов'язували дві хустки одночасно - нижню ззаду, верх-ньою обмотували голову, зав'язуючи на тім'ї вузлом. Запинаючи хустку або намітку, жінки частково відкривали волосся спереду, в той час як на Подніпров'ї його ретельно ховали.

У давнину віддавати перевагу на-міткам (переміткам). Намітки багато прикрашалися вишивкою з додаванням металевої нитки - сухозлітки. На Городенківщині намітку оздоблювали тканими червоними смугами при берегах, на Косівщині густо рясували й вишивали кінці. Намітку вив'язували під підборіддям, її кінці спуска-лися по спині. Під намітку надівали очіпок з різнокольо-ровими підшитими ззаду стрічками (стьожками), які зви-сали по спині під кінцями намітки. Поєднання жіночого очіпка з дівочими стрічками мало давній сакральний зміст.

Своєрідним на Покутті є дівочий одяг. Ця своєрідність проявляється у застосуванні великої кількості прикрас на голові і шиї. Зачіску тут до-повнювали штучними вовняними валиками із чер-воної пряжі, укладеними на голові вінкоподібно. Над чолом клали два рядки герданів, на шиї — намисто і гердани, взірчасті стрічки, але в такій кількості, що важко уявити, як дівчина повертає голову. Пишнота головного убору, нашийних і на-грудних прикрас поєднується з вишивкою на ру-кавах сорочки, які декоровані суцільно від плеча до низу рукава, і широким кольоровим поясом та крайкою. Також коштовні та пишні прикраси свідчили про заможність родини Покутянки.

За найцінніше намисто вважали коралі. Крім коралів також носили намисто. Ще одною складовою прикрас є дукачі (золоті монети), їх носили в купі з намистом або на окремому шнурочку чи ланцюжку. Іноді дукачі прикріплюють до стрічок.

Неодмінну складову частину строю, як і в інших регіонах, становлять червоні, жовті, чор-ні чоботи. Довгий, нижче колін, вовняний темний сукняний сердак становив верхній одяг.

Отже, можна сказати, що традиційний одяг покутянок мав свої чітко сформовані відомості між регіонами. Але крій одягу, загальна кольорова гамма, способи носіння, в свою чергу поєднує усі відмінності складових одягу.

Чоловічий покутський стрій включав полот-няну білу довгу до колін перекидну сорочку з широким без чохлів (Городенківщина) з чохлом (Коломийщина) рукавами.

Сорочка була з коміром-стійкою. . Вишивали сорочку на комірі, пазусі, в плечовій або нижній частині рукава, носили навипуск, підперізуючись широким вовняним смугастим поясом з китицями на кінцях (Т. Косміна) або чорним ремінним поясом з підвішеними на ньому необхідними речами.

Довгу сорочку носили поверх штанів, як гуцули і буковин-ці, підперезували дуже високим шкіряним поя-сом з мідними пряжками-чепрагами (Коломийщина), широким вовняним тканим поясом (Снятинщина, Городенківщина).

Крім вишивки, велике художнє значення мали і лінії крою. За допомогою ажурних швів майстрині підкреслювали конструкцію сорочки, а також відокремлювали розміщення вишивки.

Влітку одягали штани з домотканного полотна, а на свята із сукна — внизу зібрані при нозі й обв'язані сукняною, так званою сердаковою онучею, гарно вишитою по краях білою або червоною вовняними нитками. Також чоловіки носили ще й підштанці з домотканого полотна, які називалися портки або портяниці. Портки носились на шнурку (очкур).

Нагрудним одягом слугували кожушані безрукавки – кептарі , скромно оздоблені на передніх пілках аплікацією зі шкіряних вирізок.

Верхнім одягом служили чорні, червоні сердаки, довжина яких сягала колін. Сердаки оздоб-лювали вовняними шнурами, китицями, куль-ками. Селяни з-під Галича віддавали перевагу ко-ричневій свиті - опанчі зі складками ззаду. Верхнім одягом на Городенківщині також були чорні сіряки з битого сукна, прикрашені нашивками з вовняної плетінки. Комплекс доповнював солом'яний капелюх. Чоловіки носили опанчу (опанджу) з битого сукна темно-сірого кольору, з висо-ким стоячим коміром та відкинутою на плечі відлогою

Опанчу шили з комірцем-стійкою, вилогами і, обов'яз-ково, з каптурем. Опанча оздоблена спереду на грудях старовинним оздобленням у вигляді пові-тряних петель, виконаних із ручносплетеного шнурка. Каптур зі середини, вилоги, кишені, манжети виготовлені із синього купованого сукна. Краї піл, комір, каптур, рукави облямовані си-ньо-білим шнурком. Біля Тлумача селяни віддавали перевагу довгій коричневій свиті з клинами по обидва боки, облямованій шнурком у тон і ко-лір