Шию та груди молодої прикрашали гердана-ми, на груди вішали багато низок коралів та рі-зьблених мідних бляшок, хрестиків, монет, укрі-плених на металевих дротиках, так звані згарди (Коломийщина), а також коралове намисто, ме-талеві ланцюжки, мосяжні хрестики, срібні мо-нети (Городенківщина). На голову молода одяга-ла весільний вінок — вінець, косиці.

На Покутті весільний головний убір молодої включав начільну стрічку — чільце. її виготовляли з оксамитової вишневої стрічки, нашиваючи на неї маленькі вовняні кульки —"квіточки" і намистини. На голову над чільцем одягали вінок, зроблений із щільно укладених (лускоподібно) позолочених лис-точків барвінку. На чоло опускали вертикальні під-віски із намистин, так звані дзьомбірки. Ззаду до головного убору чіпляли стрічки — стьонжки. Вуха закривали кульками з пір'я — навушниками. У вуха одягали кульчики, до яких прикріплювали стрічку.

Всюди на Україні весільний головний убір мав одне й те ж значення. Це знак— символ молодої. Однак навіть в одному ж і тому районі' його виго-товляли різних форм і з різних матеріалів. Так, на тій же Коломийщині у селах Великий Ключів і Ми-шин молода одягала підковоподібний головний убір, зроблений із білого пір'я. Підкову творять 12 білих розет. В інших місцевостях теперішнього Коломийсь-кого району весільний головний убір — косиці вклю-чає чільце, поверх чільця викладені штучні вовняні коси, а вище — підковоподібний пишний вінок, утворений з багатьох квіточок. Завершують вінок ку-пки щетини. Ззаду до головного убору прикріплена червона пряжа. На Городенківському Покутті одяга-ли високий циліндричний у вигляді шапки, утво-рений з квітів вінець, або головний убір, викладе-ний з барвінкового листя, різноколірних вовняних смуг, кульок, квіточок, блискучого скляного на-миста, бісерних різнокольорових стрічок, кольоро-вого пір'я. На Снятинщині намагались найбільше при-красити вінок над вухами, розміщуючи вовняні кульки або кружечки з картону покриті кольоро-вою фольгою. До вінця прикріплювали шовкові бинди і вовняну пряжу. В околицях Городенки стрічки чіпляли до головного убору двома кінцями біля вух. Тому стрічки і ґердани закривали шию і груди.

Всі складові елементи весільного вінка мали яс-краве оберегове значення: щетина - відвернути лихі сили, вплетений часник і мед, що ним обмащували барвінкове листя,— оберігати від хвороб, пишність сплетених у вінки квітів - забезпечити багате, пишне й щасливе майбутнє подружжя. Крім того, кожна з квіток мала також лікувальне або магічне значення.

Розглянувши різноманітні матеріали, можна сказати, що весільний одяг покутян надзвичайно мальовничий, а підбір одягових матеріалів відбувається дуже ретельно з урахуванням усіх художніж та навіть оберегових нюансів.

2.1 Загальна характеристика покутського народного одягу Тисменицького району (м.Тисмениця, с.Підпечари, с.Єзупіль)

Вбрання міщанок значно відрізнялось від вбрання селянок насамперед якістю тканин та формами складових компонентів.

Вбрання міщанок можна класифікувати за їхніми уподобаннями та майновим статком. Зокрема вбрання заможних міщан мав відмінності перед рільницьким.

Жінки рільників носили сорочку, яка мала викот на широкі рукави з домотканого білого полотна і подвійно фалдованим ковніром (рис.2.1.1). В міщанському середовищі сорочки декорували вишивкою значно менше. Проте дівчата рільників одягали вишиті сорочки. Поясним одягом були фалдовані спідниці. Спідниця багатих городянок була довга й дуже широка в чотори або п’ять пілок (рис.2.1.2). Спідниці багатих городянок шили з дорогих тканин: шовку, оксамиту і навіть парчі. Поверх спідниці запаска - фартух, різної ширини ,що залежить від заможності міщанки. Їх шили з тканин різної якості, зокрема з білого полотна.

Нагрудним одягом міщанок рільників були безрукавні керсетки (шнурівки) (рис.2.1.3) голубих, червоних, чорних, бурдових та різнобарвних кольорів, які декорувались “фальбанками” (рис.2.1.5).

Верхнім додатковим одягом жінки рільника була ”кацавайка” (рис.4.2.2), подібна за своїм кроєм до шнурівки, тільки з довгими рукавами та оздоблена фальбанками. Виготовяли з легких візерунчастих або однотонних тканин, півокругло витяті біля орловини, без коміра. Верхнім одягом жінок був кожух та кептар. Заможніші жінки носили каптан з оксамиту, атласу та підбитий хутром.

Характерними головними уборами міщанок були хустки (рис.2.1.7), які зав’зували довкола голови з опущеними на спину кінцями, або зав’язували спереду над чолом у вузол. Хустки були різні грубі вовняні на щодня та тонкі турецькі. Заміжні жінки носили очіпок.

Традиційною домашньою зачіскою дівчини була одна або дві заплетені на прямий поділ коси, в які вплітали шовкові або гарусні стрічки (4.2.18). Заможніші дівчата – городянки стрічки прикрашали вишивкою.

Серед шийних прикрас побутувало намисто з коралів декількох шарів (рис.4.2.1), срібні платівки, золоті та срібні хрестики, дукати, які часто зав’язували на шовкові стрічки. Кількість шарів та кількість коштовностей залежало від заможність родини. Прикраси жінок переходило у спадщину до найстаршої доньки.

Взуттям слугували чорні шкіряні чоботи та черевики. На свята одягали літні черевики (тухлі). Більш заможніші міщани носили “мальовані ” черевики, тобто розписані візерунками та шнурувались спереді.

Народна ноша селища Підпечари дещо відрізнялась. Жінки носили тунікоподібну сорочку (рис.4.2.38), одна або дві спідниці, переважно однотонні. Заможніші селяни одягали візерунчасті спідниці. Літні жінки одягяли плюшеві “димки”. Нагрудним одягом служила плюшева “катанка”, без коміра. Верхнім одягом жінки селянки була “полудошка ”, схожа за своїм кроєм до катанки, проте з довгими рукавами. Жінки літнього віку одягяли щей довгий “кабат”.

Шийними прикрасами були ті ж коралі, шо й у міщанок, тільки в один –три шари та якість виготовлення відповідно була нижчою. Головним побутували хустки зав’язані кінцями по спині. Не заміжні дівчата плели одну або дві коси, більш заможніші дівчата вплітали в косу стрічку. Взуттям слугували чорні чоботи.

Народна ноша с.Єзупіль певною мірою відрізнялась. Жінки носили тунікоподібну