Чоловіки носили сорочку здовжену до колін, оздоблену вишивкою та підперезану шкіряним поясом. Улітку носили полотняні штани (портки), які підперезували поном і застібали на ґудзик., поверх одягали ширикі шаравари заправлені у високі халяви чорних чобіт на рамсасах (подвійна підошва), бідбитих підківками. Нагрудним одягом був “бруслик”. Поверх бруслика чоловіки в літку одягали сірак, а в зіму кожух. Більш заможні міщани одягали кожух покритий однотонним сукном або каптан підбитий хутром.

Головним убором літом слугував солом’яний капелюх, проте зимою – чорна смушева висока шапка.

Весільне вбрання міщанок рільників Тисмениці поєднював: білу сорочку з подвійно фалдованим ковніром , пишну шовкову спідницю (рис.2.1.9). Тоді як дівчата с.Підпечар одягали вишиту сорочку, та пишну різнокольорову спідницю (рис.2.1.14). Поверх спідниці білий фартух. Нагрудним одягом була шнурівка декорована коштовностями. На голову молодиця одягали пишний міртовий вінок (рис.2.1.10), який символізував довголіття. Позаду вінка зав’язували різнокольорові довгі стрічки. Шийних прикрас було багато: коралі в декілька шарів до яких підв’язували дукати, золоті платівки передані в спадщину донці від матері. Взуттям були чоботи або тухлі.

Чоловіки одягались в костюм з прямими до низу штанами (рис.2.1.9). Нареченому та свідкам прикріплювали міртові букетики з довгими стрічками.

Отже, можна сказати, що народна ноша покутян Тисменицького району, мала свої відмінності в одязі міщан та селян а також, побутували відмінності в самому міщанському одязі рільників та ремісників. Але в загальному їх поєднює спосіб носіння тих чи інших складових частин одягу, певна кольорова гамма.

2.2 Особливості крою та технологія виготовлення одягу Покуття.

Структура тканин та їх забарвлення тісно пов'язані з формою народного вбрання. Велике значення надавалося пропорціям, традиційному співвідношенню загальної довжини форми та пропорцій окремих елементів одягу, що пов'язано з особливостями природньо-кліматичних умов, господарською діяльністю, призначенням одягу.

Покуття з боку Гуцульщини і Буковини оточене гірськими пас-мами, отже являє собою передгір'я, що переходить у рівнину. Завдяки цьому відбувається трансформація одягу горян. Це стосується довжи-ни виробів і матеріалів. Горяни носили короткий одяг з значною пере-вагою хутра. Для Покуття ж характерною є наявність довгого сукня-ного верхнього і плечового одягу, а також полотняної одежі.

На Покутті спостерігаються певні спільні риси з одягом інших регіонів України. Особливо це стосується Поділля, як і подільський, покутський одяг характеризується, по-перше, специфікою доморобних матеріалів (сукна, полотна), візерунчастих одягових тканин; по-друге, прямолінійністю крою (за прямими лініями поєднані між собою не тільки частини, а й деталі окремих компонентів, цілі комплекси); по-третє, перевагою чорного, коричневого кольорів в об'ємно-просторовій структурі одягу. Перевага чорного кольору — важливий фактор посилення символічного звучання білих та червоних акцентів в одязі.

Жіноча сорочка здавна є найкращим оберегом від злих очей, злих сил і помислів. Вона належить до найдавнішої одежі наших предків. Сорочки були двох типів: тунікоподібна та уставкова. Тунікоподібний - найбільш архаїчний крій. Це були сорочки, кроєні з одного центрального, перегнутого поперек полотнища, до якого по боках пришивались два поздовжньо перегнутих полотнища - рукави. Нижче рукавів до стану пришивались бочки (у половину полотна завширшки) та ластки. По центру перегнутої частини стану вирізувалася горловина й робився глибокий розріз - пазушка. Такий крій сорочок називається ще "вперекидку", "хлоп'янка" [11,86с.].

Сорочка з плечовими вставками являла собою прямокутні (іноді трапецієподібні) шматки полотна, які з'єднують передню і задню частини сорочки. Вставки вшивають між передньою та задньою пілками під прямим кутом до станка "по підканню" або "по основі" стану сорочки [36,415с.]. Хоча широко побутували обидва ці способи, саме сорочка зі вставками, вшитими по основі, здавна вважається суто українським типом крою.

Вставки розширювали плечову частину сорочки й давали можливість зробити об'ємнішими горловину та рукави, які часто призбирувалися. Ширина вставки дорівнювала або половині ширини саморобного полотна або всій його ширині. Вставку пришивали двома способами. У першому: вставка разом із рукавом вшивалась як по основі, так і по пітканню стану, у другому - лише по основі. Рукав до вставки пришивали, не призбируючи, або ж закладали у дрібні зборки - "пухлики".

Матеріал для всіх жіночих сорочок завжди було біле лляне або конопляне полот-но домашньої роботи. Процес виготовлення був над-звичайно різноманітним. Від способу ткання зале-жав характер тканини, її щільність, малюнок. Важлива етнокультурна ознака тканини — її ши-рина — залежала від можливостей ткацького вер-стата і впливала на крій одягу.

На виготовлення полотна для святкових со-рочок застосовували тонкі лляні нитки з найкра-щого сорту льону-лушика. З цього сорту льону отри-мували серпанкове полотно високої якості з дуже тонко спрядених ниток. Його вибілювали дере-винною золою, накрохмалювали і, коли воно не просохло, було мокре, качали по ньому скляну кулю, тримаючи полотно з обох сторін у руках. Кулю катали ретельно, довго, поки полотно не ставало прозоре. Про нього казали, що воно сяд-риться, тобто, сяє, світиться. У вбранні, пошито-му із тонкого серпанку, ходили на свята. Серпа-нок ішов на убруси, намітки. Все вбрання від го-лови до