ніг одягали біленьке, чисте. Грубше по-лотно для святкового строю також відбілювали. Його замочували у холодній воді. Кілька разів па-рили гарячою водою, пересипали у бочці золою. Через день чи два вибивали на річці прачем. Ви-бите полотно розстеляли на покосі (влітку), на снігу (взимку) і вибілювали з однієї або двох сторін. Полотно, з якого виготовляли буденний одяг, не вибілювали. Його замочувати на добу у холодній воді, вибивали прачем на річці. Після того парили кип'ятком. Частину виробленого по-лотна селяни фарбували [35,67с.]. Звичайно ж, в домашніх умовах. За барвниками далеко не ходили: вони були поруч — у лісі, в полі, на городі. Найчастіше використовували кору дуба, вільхи, шишки кру-шини й вільхи, цибулиння. Підготовлену сирови-ну заливали водою, настоювали, відварювали, про-ціджували і в отриманий кольоровий відвар опус-кали полотно чи пряжу. Відвар шишок вільхи да-вав чорну барву, розріджена, вона забарвлювала в сірий, що звався диким. Інші названі тут рослинні барвники фарбували в рудий (коричневий) [46, 67, 269с].
Особливістю покутської сорочки є рішення у маленькі складочки (гофрування) рукавів, пазухи і нижньої частини сорочки (поділка). Тільки в цьому етнографічному регіоні сорочку дрібно рясували (своєрідна технологія гофрування). Поділ рясували поздовжніми рясо-чками, рукава - поперечними, що надавало вбранню фактурності й святковості. Сорочку з поперечним рясуванням рукавів з Городенківського повіту зображено на малюнках О.Кульчицької [27,іл.].
Технологія гофрування дуже проста, але вона вимагає витримки і терпіння. Отже, дані сорочки і чоловічі штани свідчать про характер покутян у XX ст.
Сам процес гофрування полягає в тому, що спочатку сорочки скроплюють водою (зволожують) і починають «рісити» з правої пазу-хи. Запихають макогін всередину і на ньому збирають дрібненькі складочки, потім так само роблять з лівою пазухою. Після цього збирають один рукав також на макогоні починаючи знизу (від дудів) аж до вишивки (уставки) . По такій же схемі рісять і другий рукав.
Після цього приступають до поділка. З самого низу збирають дрі-бненькі складки на макогоні і цілий поділок зв'язують, обмотують в біленьку тканину та знову зав'язують, щоб добре устоялося. Все ще раз легенько скроплюють і ставлять у тепле місце, щоб висохло і доб-ре тримались складки. Зарисована таким способом нижня частина со-рочки добре зберігала тепло. Святкову сорочку зберігали на жертці, щоб не заминалась.
Що стосується чоловічих штанів, то їх гофрували аналогічно до рукавів жіночої сорочки. Для того, щоб добре рисувалася сорочка чи штани, потрібна була тільки натуральна домоткана тканина.
Такий метод оздоблення покутського строю свідчить про духовну і естетичну вихованість покутян. Саме таким способом вони хотіли вирізнятися від жителів інших етнічних регіонів і на думку автора їм це вдалося.
Поясним убранням була традиційна вовняна опинка (обгортка). При чому, жінки підтикали під пояс один бік фоти, а дівчата - ін-ший (Снятинщина, Коломийщина), а в Городенці горбатка підгиналася з обох боків. Тло горбаток робили темним (найчастіше чор-ним), декорували світлими тонкими смужками по бічному краю, а внизу ткали широку червону смугу, іноді декоровану орнаментом.
Ритміка у покутських „заснованих" запасок - багатопланова, вона розгортається по вертикалі й горизонталі. Горизонтальні ритми ство-рює динаміка засновок і окремих мотивів в орнаментальних площи-нах, зміна їх кольорів і форм, а вертикальні - чергування узорних і гладких смуг піткання.
Щодо поясів, дов-жина яких становить більше 2-х метрів, що їх
двічі обкручують довко-ла стану. Все полотнище виткане в одному червоному кольорі, й тіль-ки видні частини та вільно звисаючі кінці прикрашені дрібно узорни-ми поперечними смугами.
Поздовжні краї всіх видів поясів перетинали гладкими попере-чними смугами; закріплювали декоративною бахромою у вигляді віль-но звисаючих ниток основи, або різних за довжиною і фор-мою китиць. Інколи кінці різнокольорової основи сплітали в маленькі кіски, закінчення їх зав'язували у вузлики або ж прив'язували до них круглі пухнасті кульки — "помпони ".
Ремінними поясами чи широкими різнокольоровими вовняними оправками чоловіки підперізували сорочку, яку носили поверх штанів.
Можна навести різні приклади пов'язування поясів, які надають певну художню специфіку цілому комплексу народного строю. Спід-ниці підперізували так, щоб кінці пояса зав'язувались і висіли ззаду. Таке підперізування характерне було для старших жінок, а для дівчат з лівого боку. Коли ж підперізували верхній одяг, кінці підтикали з боків. Чоловіки, звичайно, обмотували кілька разів довкола талії, а оздоблені китицями кінці підтикали з боків так, щоб вони висіли вни-зу.
Існує два способи підперізуватись поясом: "по-селянськи", з ки-тицями, що звисають з обох боків; "по-козацьки", коли обидва кінці звисають з одного боку. Завдяки різним способам пов'язування поясів убрання набуває різних візуальних акцентів, а ко-льорова гама поясу була одним з вирішальних моментів у загальній колористиці комплексу покутського вбрання. Пояси відігравали вели-ку роль в загальному композиційному вирішенні костюма, істотно впливали на силует усього комплексу.
Плечовий одяг найзручніше класифікувати відповідно до матері-алів, що використовуються при пошитті. За матеріалом нагрудний одяг поділяється на сукняний, полотняний, хутряний і комбінований з кількох тканин.
Безрукавки і камізельки шилися з домотканого, а пізніше - з фа-бричного матеріалу різних, здебільшого темних, кольорів. А з початку XX століття, коли з'являється керсетка, окрім домотканих матеріалів в побут входять оксамит, смугастий сатин, квітчастий ситець, бавовняні тканини і шовк [31,106]. Якість матеріалу залежала безперечно від соціального і матеріального становища людей. Звичайно, селяни не могли собі дозволити пошити оксамитову керсетку з вишивкою шов-ком. Вони обмежувались домотканою тканиною, навіть відбілювали і фарбували ЇЇ рідко. Тканини були зазвичай природних кольорів, а різ-номанітність досягалася за допомогою використання різних технік ткання