Найменші деталі відіграють одну з перших ролей у його романтичному баченні явищ, подій і станів природи.

Для своїх романтичних візій він найшов особливий штрих у різцевій гравюрі. Гравірує він різноманітними різцями й штихелями: колись на лінолеумі , тепер – на спеціальному твердому пластику. На цих синтетичних матеріалах можна досягти ліній будь – якої товщини й округлості. М.Стратілат обрав переважно пряме штрихування. Його штриховані форми з’єднуються й перетинаються, вливаються у чорні плями й раптово перериваються. Мета його полягає в тому щоб посилити лірико-романтичну насиченість образу, передати складну будову предметів та явищ, взаємодію речей з середовищем, в якому вони перебувають.

Якщо дивитися на гравюри М.Стратілата цілісно, то вони справляють враження витких, заокруглених, спіралеподібних з’єднань. Коли ж придивитись, яка будова тих кривизн, то майже всі вони утворені невеликими прямими штрихами, спрямованими в різні боки. Така манера штрихування нагадує будову кристалів, які з різної відстані справляють неоднакове враження.

У збірці музею знаходиться гравюри М.Стратілата «Б’ють пороги» 1988 року, та екслібрис В.Луціва 1991 року.

Майстерна імітація кривизни, переливів, вібрацій через прямі лінії й штрихи – оце і є серцевина індивідуальної манери Миколи Стратілата. [43;10]

За повоєнні роки у Києві, Харкові, Одесі, завдяки діяльності вищих навчальних закладів художнього профілю, збільшилась кількість скульпторів, творчих майстерень, художніх комбінатів, учасників республіканських художніх виставок.

У період «відлиги», що тривав десятиліття (1954–1964), простежуються певні зрушення в скульптурній творчості, дещо зменшився політично-ідеологічний тиск.

Вагомий внесок у розвиток мистецтва скульптури зробили митці української діаспори. Еміграція скульпторів з України продовжувалась в XX ст. у декілька етапів: до Першої світової війни, у 20-х роках, під час німецької окупації, після Другої світової війни. Вони емігрували до Італії, Болгарії, Польщі, Чехії, Німеччини, Франції, Аргентини, США, Канади.

Після Другої світової війни емігрувало більшість львівських скульпторів, зокрема М.Черешньовський який виїхав до США в Нью-Йорк. [9;211]

Оригінальна, сповнена глибокої чуттєвості та ліризму творчість скульптора Михайла Черешньовського. Досягнув успіху у станковій та монументальній скульптурі. Його творам властиві витончені, плавні лінійні форми, узагальнені силуети. В стильовому сенсі його пластика – це стриманий модернізм. [9;213] У збірці Музею історії Надвірнянщини знаходиться робота М.Черешньовського гіпсовий медальйон «Мадонна», подарований В.Луціву у Нью-Йорку 1975 року.

Творчість Григорія Крука, зокрема його роботи з часу перед і під час Другої світової війни – це наче Стефаникова епопея у скульптурі. Твори описують не зовнішність селян, а їх душі, їх переживання й терпіння, їх філософію. Маестро Г. Крук був надзвичайно працьовитою людиною. Різьба виповнювала зміст його життя, а лагідна вдача й особиста культура цієї християнської людини доброго серця наче догладжувала заокруглені контури його різьб.

У збірці Музею історії Надвірнянщини знаходиться дві роботи Г.Крука, бронзовий портрет В.Луціва виконаний у майстерні Г.Крука під час його виступу для приятелів-художників у 1955 році, а також робота виконана в гіпсі «Жінка що миє ноги».

Людина – головна тема його творчості. В Крукових різьбах є якась особлива важкість, суцільність, повність, форми його брили, суворі й ґудзуваті, в них є саме той комплекс, що притаманний людям, зв’язаним безпосередньо з природою, з землею, з працею на ній. Особливо цікавими є Крукові селянські постаті, масивні і брилуваті, наче щойно зліплені з глини.

Твори Г.Крука знаходяться в Національному музею Парижа, в музеях Дубровника, Регенсбурга, в багатьох галереях і приватних збірках та колекціях у світі. Мабуть, найбільша збірка його творів, близько сорока робіт у бронзі, гіпсі теракоті, а також і багато його рисункових етюдів зберігається в централі Союзу Українців у Великій Британії у Лондоні. [11;367].

Він був майстром монументального жанру. Автор пам’ятника померлим українським біженцям у Гмюнді (Австрія), великої статуї на міській площі перед ратушею у Кінігсбруні та ін. Найбільшу славу йому принесли твори невеликих розмірів, портрети селян, про що неодноразово писали мистецькі критики в журналах і часописах. Найбільша його ретроспективна виставка в британському музею Кліфф Касел у м. Кіхлеї (Велика Британія).(Рис.ІІІ.1.)

Працював Г.Крук переважно в гіпсі, з тим, що твори призначені для відливу в бронзі. Він і моделював матеріал так, як належить для бронзи. Деякі речі були заплановані для виготовлення в камені; інколи працював у теракоті, яку найчастіше патинує під бронзу, деколи лишає в природному вигляді, а в рідких випадках покривав емаллю, в одному або більше кольорів. [10;23]

Доробок майстра можна умовно поділити тематично на декілька виразних груп, хоча є такі, які не належать до жодної або одночасно до кількох:

Галицький селянський світ (чоловіки й жінки, діти, молодь, священики, селяни-втікачі);

твори на класичні, академічні теми (акти, юнаки, дівчата), сюди можна було б віднести й деякі монументальні твори;

портрети.[11;26]

Селянські постаті Крука відзначаються простотою, природною гідністю, щирістю й добротою, у них немає нічого штучного й вульгарного. Його ґазди повні поваги, замкненості в собі, витривалості в праці й невигодах, у жіночих образах немає сліду кокетства, вони є втіленням свіжості, скромності й жіночої м’якості.

Краса цих скульптур не в гарних, вишуканих формах, а в їх правдивості. Жіночі композиції він трактує в формі кулястих брил, що своїми заокругленнями краще відповідають жіночій істоті («Жінка що миє ноги»).

У портреті Крук виявився першорядним майстром. Його портрети сучасні, модерні і не реалістичні. На підставі підкреслення