В каталозі Світова Виставка Українських митців за 1982 рік є стаття про фундацію яка була заснована в 1975 році. Фундацію за інкорпоровано в Онтаріо як неприбуткову установу з метою:

допомагати розвиткові мистецтва, а зокрема українського мистецтва, стимулювати серед української громади інтерес до мистецтва й організувати допомогу для його розвитку.

сприяти товариським і професійним зв’язкам і співпраці між митцями, допомагати розвиткові молодих талантів, признаючи їх нагороди й стипендії. [40;106]

Мистецька колекція постійно збагачується за рахунок подарованих мистецьких творів самими митцями та іншими громадянами шанувальниками мистецтва. Багато творів мистецька фундація придбала за власні фонди. Продовж семи років своєї діяльності Фундація влаштувала понад 100 індивідуальних та декілька збірних виставок. [40;106]

Володимир Луців є частим дописувачем в преси, має понад 300 публікацій мистецького характеру, надрукованих в часописах «Українська думка», «Свобода», «Америка», «Гомін України», «Українське слово», які виходять в Парижі, Лондоні, Філадельфії з метою ознайомити читача з українським мистецтвом, художниками, заохотити шанувальників мистецтва відвідати виставки. [14;4]

В каталозі «Українське творче мистецтво» за 1981рік, Лондон-Манчестер, за сприянням Союзу Українців у Великій Британії, вступне слово належить Володимиру Луціву у ньому автор описує пройдений шлях українців-емігрантів, їхню працю, що представляє більш як два століття розвою української мистецької думки різних шкіл, стилів і напрямів, представники яких творили і творять по цілому світі і сьогодні. Метою проведення такої виставки стало показати хоч маленьку частинку культурного доробку українського народу, творчості Руси - України.

Більшість експонатів цієї виставки – це картини українських художників, а між ними такі відомі постаті як Олена Кульчицька, Микола Глущенко, Михайло Мороз, Яків Гніздовський, Любослав Гуцалюк, Григорій Крук та інші. Доповнюють експозицію декілька творів зарубіжних митців, які були зацікавлені козацькою добою і виконали твори в заданому ключі.

Союз Українців у Великій Британії організував виставку Українське творче мистецтво 1981 р. з нагоди свого тридцяти п’яти річного Ювілею і присвячує її великим роковинам 1000-ліття Хрещення Руси - України. [45;2-4]

В передмові до каталогу Світової виставки українських митців що написав Святослав Гординський, йдеться про організацію українських художників за кордоном після Другої світової війни, які не могли через тоталітарний режим творити на рідній Батьківщині, про їхню творчу свободу, як реакцію на всі обмеження в Україні. [40;6]

В газеті «За Вільну Україну» за 26 листопада 1991року була опублікована стаття Олени Маркітанової, Світлани та Бориса Дацюка «Повернення реліквії» Маркітаноав О,. Дацюк Борис та Світлана. Повернення реліквії // За Вільну Україну.26 листопада 1991., де працівники Львівського музею історії релігії висловлюють подяку Володимиру Луціву і Марку Томашеку за повернення святих реліквій на рідну землю.

У виданні «Ми ласки в ката не просили» Івана Мураля, Олександри Зварчук, розкрито дослідницько-історичні факти, які знаходяться у підвалі Музею історії Надвірнянщини, про історію музею та про боротьбу за волю і незалежність нашого краю. [20;3-5]

Що до загального русла розвитку українського малярства ХХ століття нами було використано матеріали навчального посібника «Українське мистецтво» автори Крвавич Д., Овсійчук В., Черепанова С. [9;221-237] У четвертому розділі «Малярство» автор якої (В.Овсійчука), йдеться про тенденції розвитку малярства та скульптури, про мистецькі напрями, школи їх послідовників, прагнення до правдивого відображення життя. У станковому малярстві найочевидніше виявилась боротьба ідейно-творчих спрямувань. Орієнтація на критичний реалізм осуджувалася, як і крайні новації. В Україні з’явилося безліч прихильників різноманітних художніх напрямів, угруповань. Високу культуру українського живопису, про вплив європейського мистецтва на національні традиції .[9;225]

У післявоєнні роки у галузі скульптури збільшилась кількість скульпторів, учасників республіканських виставок, які зробили вагомий внесок в розвиток цього виду мистецтва митці української діаспори. Описується творчий шлях Г.Крука і М.Черешньовського. [9;212]

В книжці Р.Яціва «Львівська графіка (1945–1990). Традиції і новаторство» [51;13, 16-21, 51-84] автор висвітлює розвиток львівської графіки, і зокрема аналізує творчість майстрів, що увійшли в художню збірку музею: І.Остафійчука, О.Кульчицьку, М.Яціва, С Нечая та інших.

В книзі Р.Дреботюка «Художники Прикарпаття», 1989 р., [6;246-251] подано короткі відомості про художників, (роки народження, де навчалися, в яких виставках брали участь), які входять до збірки музею Історії Надвірнянщини. Це такі художники як, Йосип Кузишин, Олена Кульчицька, Еммануїл Мисько, Степан Нечай, Іван Остафійчук, Володимир Патик, Роман Сельський.

В каталозі «Світова Виставка Українських митців» за 1982 рік, [40;132-432] подано інформацію про творчий шлях таких художників як Е.Мисько, Я.Гніздовський, П.Мегика, І.Бельський–Стеценко, Р.Глувко, Г.Крук, М.Черешньовський, Л.Гуцалюк, Р.Багаут, М.Мороз, В.Литвин, О.Заливаха, В.Патик.

В книзі М.Стратілата «Храм – оберігач духовності» у вступній статті мистецтвознавець Д.Степовик вдало характеризує стиль роботи М.Стратілата. Ось що пише автор про М.Стратілата: «В усіх жанрах графіки Стратілат полюбляє багатство образних асоціацій. Часом їх аж занадто багато, вони справляють враження нагромаджень: ідея ясна і так, але митець кратно, – один, два, три рази, – причому різними символіко-алегоричними образами підкреслює цю ідею. Це є залишки барокового типу мислення у свідомості не одного лише Стратілата, а й інших українських митців.» [43;11]

В книзі М.Стратілата «Графіка. Книжкова ілюстрація. Екслібрис», подана стаття Раїси Сидоренко, де вона описує життєвий і творчий шлях митця (починаючи з студентських років), його досягнення та участь у виставках.

У монографії львівського мистецтвознавця Р.Яціва «Українське мистецтво XX століття. Ідеї. Явища. Персоналії» проаналізовано творчість Ростислава Глувка [52;247], та Івана Остафійчука [52;292-294].