Петро Мегик. Філадельфія , 26 червня 1986р.

«Дуже радів я Вашим листом. Особливо мене втішила справа, яку Ви перевели там, а саме, що СУБ закупив більшу кількість праць Крука до Англії. Це дуже добре. Це СУБ показав ту дорогу, яку в більшій чи меншій мірі мусіли би проводити бодай у малих навіть розмірах по всіх-усюдах української діаспори.

У нас помер Мухін, Бабій, Баляс, Гніздовський, Кривелюк, Андріенко-Нечитайло, Архипенко та інші, а громада не може похвалитися, що дещо з їх праць затримано для українських музеїв. Тому дуже добре, що Ви спонукали СУБ це започаткувати.

Як будуть каталоги з виставки Крука в Англії, пришліть кілька примірників.»[11;528]

20 грудня 1990р. «Учора одержав Вашу посилку з матеріалами М.Стратілата. Дуже дякую за них. Закінчую робити макет «Нотаток з мистецтва», 30-те число. Радо щось використаємо в цьому листі.»

Філадельфія, 6 лютого 1991р. «Дякую за листа і відбитку про Бієнале - виставку. Зробив тридцять зірексових відбиток і розіслав мистцям-членам відділу ОМУА. Також вислав відбитку до редакції «Свободи» з проханням помістити цей текст у газеті.» [11;529]

Михайло Мороз, Статен Айленд, липень 1989р. «З приємністю і гордістю читав про Ваші сукцеси під час святкування Тисячоліття Хрещення України і подивляв Ваш організаційний хист. На жаль, не мав нагоди побувати в той час у Римі. Тепер в моїх планах осіння виставка в Нью-Йорку.» [11;530]

Світовий конгрес вільних українців, голова Богдан Стебельський. Торонто, 25 лютого 1986р. «Дякую за листа від 5 лютого 1986р. та інформацію про вашу культурну діяльність. У січневому числі «Літератури і мистецтва», «Гомону України» помістив я Вашу статтю про Григора Крука. Радію, що ви заопікувались його виставками у Великій Британії. Сердечно дякую Вам за добре і корисне культурне діло.» [11;562]

Український фонд культури, голова правління Е.Мисько. Львів, 7 червня 1989р.

«Львівське обласне відділення Українського фонду культури звертається до Вас з проханням-пропозицією посприяти в нав’язані стосунків з митцем Михайлом Морозом, що після війни осів і творить на Заході. Ім’я цього художника добре відоме старшому поколінню галичан, як одного з найкращих учнів школи Олекси Новаківського. Тому виставка його мистецьких праць післявоєнного часу була би дуже бажана на материку і мала би велике значення, як перша такого роду виставка митця-українця, що проживає на Заході.

Український фонд культури вважає своїм прямим і священним обов’язком робити старання щодо залучення якнайширшого кола української діаспори до співпраці для добра національної культури.

Нашим бажанням було би також мати в майбутньому у Львові виставку праць недавно померлого скульптора Григорія Крука.

Ваші пропозиції стосовно інших митців нашої діаспори, імена яких з ряду причин дотепер були в нас незнані, прийняті будуть нами з вдячністю з метою нав’язування з ними творчих взаємин на недалеке майбутнє.» [11;569]

Як бачимо з архіву листувань Володимира Луціва, який свідчить про тісний контакт, співпрацю з відомими українськими художниками на Батьківщині та за кордоном, яких об’єднувала спільна мета.

2.2. Володимир Луців як організатор виставок українських художників-емігрантів.

У процесі розвитку українське мистецьке життя на американському континенті ступнево збагачувалось новими силами.

На початку, коли більшість приїздили до цієї країни лише на заробітки, не було коли і кому думати про «вогнище» культури. До того ж Україна перебувала під ворожими окупаціями.

У 1920-22 роках повіяв свіжий вітер: пісню з України приніс Кошиць, танок – Авраменко, образотворче мистецтво – Архипенко, Грищенко, та інші. Під впливом цих не багатьох митців множилися хори, танцювальні ансамблі, працівники образотворчого і декоративного мистецтва. Серед американців і канадійців українського походження зародилося прагнення до організованого українського життя, до збереження і розвитку української культури за океаном.

Друга хвиля еміграції принесла чимало талантів – літераторів, музикантів, артистів сцени і кіно, митців образотворчого мистецтва, скульптури, прикладного мистецтва – різьбарів, емалістів, керамістів, ювелірів, вишивальниць та інших.

Рушієм мистецького життя в останніх двох десятках років було Об’єднання Мистців Українців в Америці (ОМУА), з центром у Нью-Йорку, на чолі з скульптором М.Черешньовським, С.Литвиненком, митцем П.Мегиком, Л.Кузьмаю, В.Ласовським. [47;165]

Активними осередками мистецького життя стали: Філадельфія, Вінніпег, Торонто, Чікаго, Боффало, Детройт, Лос-Анджелес, у Франції – Париж, в Німеччині – Мюнхен.

У перші повоєнні роки Мюнхен був науковим, культурним і мистецьким центром української еміграції. Скупчення діячів культури в одному місті сприяло творчій діяльності, часто відбувалися виставки, збори, творчі дискусії.

Митці своїми талантами й упертою працею здобували визнання, їхні твори появились на світових мистецьких виставках, зокрема твори Олександра Архипенка та Олекси Грищенка. До цих корифеїв долучилися нові молоді таланти, що вписували свої імена до сторінок історії мистецтва: Василь Курилик, Яків Гніздовський, Л.Гуцалюк, Хмелюк у Франції , Г.Крук у Німеччині.

Школи малювання і рисування з’явились: в Торонто під керівництвом П.Сидоренка, у Вінніпегу – К.Антоновичевої, в Нью-Йорку – Л. Кузьми, М.Мороза. Про мистецькі виставки широко писали в пресі, знавці та любителі мистецтва.

Регулярно появляються журнали мистецького характеру: «Нотатки з Мистецтва» в Філадельфії, «Терем» в Детройті під фірмою АДУК, «Об’єднання» щорічно друкує каталог виставлених праць