До сьогодні вийшли монографії про А.Архипенка, О.Грищенка, Я.Гніздовського, Г.Крука, В.Курилика, В.Цимбала, В.Кричевського, К.Трохименка та багато інших. [47;167]

Митцями-емігрантами створено багато картин на різні теми: побутові, історичні, батального жанру, релігійного характеру, портретні, українського народного жанру, краєвиди, натюрморти та ін.

У Філадельфії від 1951 року була створена «Студія мистецтв» під керівництвом П.Мегика та П.Андрусева, що випустили понад 450 митців з різних галузей образотворчого мистецтва. Деякі з них, які закінчили мистецькі студії, продовжують навчання у вищих школах, а ті, які закінчили студії, стали активними митцями в українському житті.

Виставки, які відбулися в Канаді: 1954р. велика виставка новоприбулих митців у Виставковім Павільйоні в Торонто, а в 1956р. в Музеї мистецтва в Монреалі. Трохи пізніше подібні виставки відбувалися в музеї Вейн Стейт університету в Детройті, 1960, і 1976 у Філадельфії з нагоди ювілею 200-річчя Америки. [40;6] Ця виставка була справді міжнародною, бо участь у ній брали митці з дев’яти країн трьох континентів. Виставка влаштована не з погляду якогось одного чи більше споріднених стилів, а як загальний показ творів усіх напрямків, від реалістичних до абстрактних. Вона своїм характером відбивала середовища, в яких українські митці того часу формували свої ідеї за кордоном. У зв’язку з цим, ця виставка дає змогу митцям обмінюватись досвідом, здобутками в нових умовах. [40;6]

Також не можна не згадати про допомогу В.Луціва в організації численних виставок українських митців, зокрема Григорія Крука, Михайла Мороза, Ростислава Глувка, Василя Лопати та багато інших. (Рис.ІІ.2.2.)

У своїй розповіді В.Луців згадуєУ «Ніколи не забуду свого першого «офіційного» виступу в творчій майстерні відомого українського скульптора Григорія Крука у столиці Баварії Мюнхені. Для концерту довелось витягнути аж на 5 поверх, де проживав митець, громіздке піаніно, на якому акомпанував мій товариш із «Трініті коледж». Концерт носив характер магічного дійства, бо відбувався при свічках.» Про цей концерт було написано у мюнхенській газеті «Самостійник» за 1956 рік.

У дуже приємній атмосфері, де вокальне мистецтво сходилося з мистецтвом різьби, зібралась така кількість слухачів, якої ще ніколи не вміщало це ательє.» Зі слів Володимира Луціва, при зустрічі в жовтні 2008 року в Музеї історії Надвірнянщини.

У мюнхенській газеті «Шлях Перемоги» (1956), публікації Володимира Лемика, йшлосяУ

«Умови життя кожної еміграції взагалі, а нашої еміграції в Європі зокрема, не є пригожими для процвітання мистецтва, передовсім музичного. Не дивно, отже, що сьогодні маємо в Європі лише двох українських співаків-солістів, які плекають і несуть чужинний світ український інструмент бандуру – Я.Бабуняка в Англії та В.Луціва в Римі.

В.Луців, який недавно відвідав нашу Редакцію, виступав вже більше разів у різних містах Європи, в тому числі в Мюнхені. Під час останнього його перебування в Німеччині, куди він приїхав 24.08 1956р., крім описуваного вже в «Шлях Перемоги» концерту українських молодих мистців (26.8 ц.р.), співав В.Луців два рази в ательє скульптора Г.Крука для гуртка українських і німецьких любителів вокального мистецтва, а також в німецькому клубі «Катакомби» (21 вересня ц.р.), осягаючи там надзвичайний успіх.» [11;51]

Неодноразово В.Луців опубліковував свої статті присвячені видатним художникам, колегам, однодумцям, з метою реклами, заохотити шанувальників мистецтва відвідати виставку, ознайомитися з творчим доробком українських митців. Також були статті-відгуки, де п. Луців схвально відгукується про художників, не нав’язуючи своєї думки, але переконливо доводить до читача бачення світу як реальності. [14;4]

Цей неповний перелік свідчить про творчу активність наших митців на теренах Америки та Європи. На жаль, багато талантів українського походження відійшли на вічний спочинок, ставши великою втратою для мистецтва і для всього нашого суспільства. Вони залишили нам у спадок свої твори, які треба зберігати для майбутніх поколінь.

2.3.Культурно-мистецький фонд В.Луціва в Музеї історії Надвірнянщини.

Музей історії Надвірнянщини знаходиться в м. Надвірній Івано – Франківської області. Приміщення, в якому сьогодні розміщується музей, побудував єврей Гольдберг у 1939 р. Власник проживав у ньому аж до приходу німців у 1941 році. Гольдберг, якщо не встиг емігрувати, то напевно загинув.

Далі, як стверджують очевидці, до війни у будинку перебувало чи то НКВС чи МГБ. [20;3]

За німецьких окупантів у будинку розміщувалось гестапо на чолі з його начальником Шліттером. Він був вбитий радянськими військами у липні 1944 року.

У період з 1944 по 1965 роки у будинку розміщувалося НКВС-КДБ. Потім якийсь час мешкали люди. Пізніше, десь в 1968 р., у ньому розмістили районну санепідемстанцію.

У 1991 році патріотичні новітні організації «Меморіал», УХДП, політв’язні, учасники УПА, які повернулись з сибірського заслання, добилися виділення приміщення для майбутнього музею. Спочатку це була одна кімната для «Меморіалу».

У 1994 році рай санепідемстанцію повністю виселили і на другому поверсі розмістилися осередки громадських організацій і новостворені політичні партії: РХП, КУН, УХДП, УПА, ветеранів війни в Афганістані. На першому поверсі і в підвалах почав обладнуватися «Музей історії визвольної боротьби Надвірнянщини», урочисте відкриття якого відбулося 3 грудня 1995 року на честь IV річниці Всеукраїнського референдуму. [20;4-5]

Спочатку було оформлено сім кімнат першого поверху і підвал, в якому ще залишились сліди жорстоких катувань борців за волю України 1940-1950-х років.

Метою роботи музею стало ознайомлення відвідувачів з історією України, району, міста, очищення її від перекручень та фальсифікацій, виховання в молоді національної свідомості, гордості за свій народ, формування потреби при чинитися до розбудови України.

На сьогоднішній день у музею існує XII залів і в одному з них розташований культурно-мистецький благодійний фонд імені Володимира Луціва.

Робота